Спогади
матрасника

Крим приазовський

Світлини

Кум ще кілька місяців почав планувати покатушку по приазовському Криму. Первинний маршрут був Феодосія – берег азовського моря – Керч. Але я зразу відмовився, і відмовлявся всі наступні рази. Аж раптом поки були на морі з моїми дівчатами, щось заговорили про це і Оксана каже, “Та їдь, чого відмовляєшся”. НУ я десь за 3 тижні до покатухи і підписався. А пізніше підписався Усамко, а за тиждень до покатухи щей Швагро. І того мало нас бути 6ро. Правда поділились ми на дві групи, по три чоловіки. Одні рушали 1го вересня, а ми 2го, і доганяли їх. Всього ходових днів вийшло мало, пів дня, день, і знову пів дня. Але в будь-якому випадку це ліпше ніж в офісі сидіти :). Добирання в/з Криму і то більше часу зайняло.

Ну а тепер по порядку.

П’ятничний ранок, зустрічаємось коло скрині, щоб ще докупити деякі дрібниці. Я цілу ніч не спав взагалі, збирався. Невиспаний тупив страшно і від того ще довше збирався). Сумка чомусь вийшла не легенька, і я дуже переживав за раму, бо з таким ванатжем близько 20 кг позаду вона стала як хребет щуки. Все таки вона кльова але для такого не призначена. А ще під такою агою багажник надто на не рівностях прогинався і затирав болтом об покришку. Я з тим затиранням так і проїхав весь маршрут.

В 9-50 завантажились в потяг, і вйо на Крим. В потягу все було стандартно, жерли пили пиво, грали карти, спали, тринділи, слухали музику, ржали і т.д. Весело було. Так ми докотили до Джанкоя.

Джанкой то одна з найдибільніших ЗД станцій які я бачив. Є дві платформи, перехід між якими через здоровий міст, який знаходиться в 200 метрах від однієї платформи, і ше в 50ти від іншої. Тобто якщо вам потрібно пересісти в Джанкої з потяга на потяг, а доля вас так не Любить що вам дали квитки так, що в першому потязі, ваш вагон як найдалі від мосту, і в другому також, і у вас багато багажу, то будьте готові топати з тим багажом з кілометр. А якщо між вашими потягами всього 20 хв, то будьте готові дуже бистро топати. Ну але про це згодом.

Нам потрібно було пересісти на якийсь потяг до Владиславівки, то розвилка зд колії на Керч і Феодосію. Тобто там зупиняються всі потяги. І це була наша точка старту, від якої в нас було заплановано доїхати до Казантипу, а це близько 60ти км.

Чекати дешевого українського потягу протягом 3ох годин нам не хотілось, то ж брали квитки на дорогий російський. 85 грн, замість 20, це притому що до Джанкою зі Львова вартість квитка була 150 грн. Ну нічо, їдемо.

Російська провідниця була дуже здивована коли я їй сказав що за ровер за українськими правилами платити не потрібно і каже “Но у нас же поїзд рускій”, дивна тьотя, то виходить в їхньому потязі українські закони не діють. Хоча потім стало ясно, що то вона дурочку клеїть, І навіть коли вона мене питала “Ну што, будєм за віласіпєд платіть”, і я казав “НІ!”, то вона казала “Ну хоть чаю купітє”.

Ще весела історія була коли ми тільки всілися, то присіли коло дідка якогось, а він дивиться на нас з таким тупуватим виразом обличчя і каже “Ви чьо малдаванє?”. Смішно була, але після того як спитав звідки ми, вже ніц не питав). Взагалі по дорозі трохи людей зустріли які до питання “звідки ви”, такі всі люб’язні, а після того як чули шо зі Львова “а ну ясно”, і десь пропадали))).

З Владиславівки стартанули десь о 13:30. І вже за кілометр виїхали на грунтовку вздовж найдовшого в Європі Північно – Кримського каналу. Спочатку хотіли тікати з тої дороги до узбережжя, але вирішили їхати нею до Леніно, звідки вже на узбережжя. РІшення було просте, нам потрібно за пів дня з вантажем проїхати 60 км, якщо їхати по каналу, то впринципі нуль проблем з навігацією, і дорога є точно.

Так і їхали. Валили взагалі твердо, середня була десь 17-18. По дорозі бачили таке чудо як акведук.

Так ми добрались до Леніного (тут всі назви гонські).

На мапі виглядало як місто, виявилось великим селом.

Звідси до самого Казантипу почався асфальт. Фактично єдиний довгий асфальтований кусок за всю покатушку. Ну і звичайно тут зустрілось кілька рагулів, які сигналили проїзжали в притирку, або тикали нам факи через вікно. Але то таке. Вже сідало сонце, а нам потрібно було знайти першу групу. Зв’язок з ними був епізодичний. Бо і ми і вони вимикали телефони задля економії зарадяу.

Так котили поки не побачили нафтопомпи і закинуту химеру кримської АЕС. Тут і знадобився штатив який я волочив зі Львова :).

Я штатив тягнув важкий бо думав буду знімати якийсь ролик, чи таймлапсити. Але вся подорож пройшла в режимі гонок, ми завжди десь поспішали, відповідно все що я знімав чи фоткав дуже епізодичне, а коли ми відпочивали то бажання ще й бавитись з фотом не було (.

Сонце сідало, а зв’язку з колєгами нема. ШУкаїмо їх в Щолкіно, потім в мисовому, на всіх пляжах. І нема. Доїхали до мисового, і вже вирішили поки хоч трохи видно знайти місце для ночівлі. БАчили багато шашличників на пляжах між Щолкіним і Мисовим, але туди не хотілось, вирішили проїхати за Мисове.

Якщо ви проїхали за Мисове, значить ви попали на Казантип. А там заповідник, але заповідник починається десь від 3-4 бухти Казантипу, от миміж 2ою і 3ою і вирішили розбити табір. НІкого нема, тільки якісь парочки гуляючі. Місце супер, тут і лишаємось. Тільки ми розбили табір, і зібрались лізти в нічне море, дзвонять наші. Ми їм надали всі навігаційні дані, і вже за кілька хвилин вони були коло нас. Вони їздили на сам Казантип, а там зв’язку нема.

Покупались і сіли вечеряти з таким краєвидом на Щолкіне. Море шепотіло, погода була супер, ніч тепла дуже. А ми собі сиділи і тринділи. Шкода правда вогню не було.

Тієї ночі я ше мав сили на якісь фотоексперименти. Лягли близько 12тої.

Ранок почався о 5тій. А почався з того що намет пригинає до лиця, і по ньому тарабанить дощ. Дощ насправді не сильний, але в наметі інше враження. ПОвилазили, і давай закріплювати розтяжки. Я так потім ше 2чі вилазив то діло поправляти. Перед 7мою вдалось заснути, але в дощ їхати нікуди не хотілось, так і спали до пів 10тої, поки сонце нас не повиганяло з наметів. Розпогодилось.

І тут думка не полишала, що хоч і вітер дув сильний, та місце ми вибрали дуже феншуйне.

Пред сніданком, група доганяючих вирішила катнутись Казантипом. Часу мали годину, але пів години чекали єгеря, який приїхав і сказав що тре заплатити по 25 грн. Ми йому кажем що маєм 30 хв часу, давай по 10. Бо чесно кажучи за 30 хв ми б ніц не побачили. Він каже ніфіга, ну то ми теж сказали ніфіга, і покатались по треиторії яка ще не підпадає під заповідник.

Трохи полазили по тим бухточкам і пофоткали.

Чомусь чайки завжди хочеться фоткати. В мене з моря повно фоток чайок.

Потім ми мали пізній сніданок.

І це все затягнулось аж до 2гої години дня. Перед виїздом ми ще трохи оглянули наш маршрут, і зрозуміли що нам треба проїхати не запланованих 40 км, а бажано 60. Та щей по найменш цивілізованим місцям, з невеличким рельєфом. Ото була гонка.

Місцями дорога була така, що бао шифер або жахливий пісок. Але добре що тої дороги було не багато.

Так ми вкручували, до села Золотого, від нього починаються так звані генеральскі пляжі і караларський степ. Місця магічні. Степ, море, і пляжі в бухтах. Їдеш і думаєш як кльово.

Сонце сідало, малювало степ, і хотілось би зупинитись і насолоджуватись краєвидами але в нас була мета, і ми їхали.

Дорогоа віддалилась від моря і ми заїхали в долину озера Чокрак вже в напівтемряві. Озеро сірководневе тому це зовсім не мальовнича долина, а мертвий лунний пейзажик. Оскільки вже було темно, вирішили першою ж дорогою їхати до моря і там десь ночувати. Так і зробили. Знайшли місце непогане в бухті. Там вже були якісь матраси на авто з наметом. Тай стали табором.

Ця ніч була прохолодною. Всі повдягались, лае незважаючси на це ми вирішили ще окунутись в море. Вода була холоднюча, мене вистарчило на три рази опуститись у воду і обтертись. Зате як приємно змити з себе піт, пил і втому. Повечеряли і спати. Підйом мав бути в 5тій, оскільки до Керчі лишалось 25-30 км а потяг наш був о 12:50.

Встали в 5:30, і не могли натішитись місцем куди ми попали вночі. Дуже залікове. Шкода що треба звідси їхати.

Вирішили зібратись і рушити а поснідати вже десь подорозі. Так значно в часі економніше.

По горизонту моря, дуже легко робити панораму з рук ). Клікабельно.

Тільки-но Сонце заглянуло в нашу бухту, ми рушили. Східне сонце також дуже гарно малювало степ.

Тільки ми спустились на косу між озером та морем, відчули сірко-водневий штин, і співи чайок які обсіли озеро.

Трохи по бетонці і знову грунтовка, і чим ближче по косі до села Курортне, тим більше матраців на машинах. Але всі ще спали)

І тут вже валимо, по вкатаній грунтовці. Як і домовлялись, зупинились на перекус. Але взагальному досить швидко добрались до Керчі.

В Керчі вирішили скупатись, щоб більш-менш чистими лізти в потяг. А фіг там. Не так то і просто. Довго шукали місце на набережній.

Тільки полізли, як нас полив трохи дощ. Покупались і в магазин на закупи. Хавчик, пиво і т.д.

А далі були ігри в потязі, пересадка яку я описував на початку в Джанкої, розмови і т.д.

Хоч подорож і була не довга, та і в режимі що завжди кудись поспішали, та мені вона дуже сподобалась, бо була по великій мірі спонтанна, і в дуже кльовій брутальній чоловічій компанії, де небуло  місця сльозам і соплям )))). А ще я наново відкрив для себе азовське море, завжди думав що то калюжа. Дуже захотілось сюди так на тиждень дикуном, з родиною. Може і вийде наступного року це реалізувати.

Це була єдина моя така подорож за рік, може тому ще й тому так сподобалось ).

Сторіночка велогіка:

Відстань від дверей до дверей: 164,71 км
Час крутіння педалів: 11:09 год:хв
Середня шаидкість: 14,75 км/год
Максимальна швидкість: 50,89 км/год