70 км і Європа… / Спогади матрасника

70 км і Європа…

01/30/08
Подорожі

70 км і Європа...

 

Світлини

Intro

Робочий тиждень… Ех, де би знайти таку роботу де б платли гроші за катання на ровері там де ти хочеш. Одним словом вихідні були не визначені, але в повітрі літала ідея поїхати на два дні до Польщі по фортифікацйних спорудах, з ночівлею в одному з фортів. Але це була тільки ідея, тому що жоден з тих хто хотів поїхати не мав візи. І нарешті Назар і Юра надумали поробити візи, і в п’ятницю зранку вони мали паспорти на руках з візами…. Значить їдемо. Стоп, погода каже що буде сніг, завірюха, дощ, а вночі температура до -5. Вирішили їхати, але лише на один день. Ну що ж, їдем. Домовились зустрітись на приміському двірці о 5 ранку.


Покотили

Ліг пізно. Встав в 4–тій, не виспаний… Вдіваюсь, вирішив глянути на термометр, поцікавитись, яка там мінусова температура, було +9, я в шоці як брешуть прогнози. Зібрався, поцьомав Оксанку, і поїхав на вокзал. Їхав швидко, грівся. Приїхав одночасно з Юрою, Назар нас вже чекав. Взяли квиточки і завантажились, у чудо залізнодорожньої техніки, яке повільно посунуло до станції “Державний кордон”.

По дорозі, говорили, сміялись, їли, мерзнули, утеплялись. Приїхали, і покотили на кордон. На кордоні, наші прикордоники пропустили без проблем. Майже без проблем. Наші прикордоники ще досі не розуміють що їх поставили там для нас, а не ми там їздимо/ходимо для них. Мабуть це все наша українська безвідповідальність. Одним словом, проблем не було, але враження погані.

На польському кордоні попали на перезмінку, тому стояли перед шлагбаумом на протязі пів години, мерзнули, і грілись, розважаючи людей з автобусу. Змагались в кого кращий накат на колесах, хто протримає свій ровер в одній руці, і т.д. І знову негативні враження від нашої країни, та і від польської також, шкода що неможна знімати на кордоні. У тунелі між польським і українським пішим КПП наші люди, я би назвав це стадом, скотчом примотували сигарети до ніг і т.д. Причому це все робилось на очах у наших і польських прикордоників. І ще один негативний момент, коли наш прикордоник попросив польського пропустити без черги доцю і жінку українського комісара, і та доця, нагло обїхала всю чергу, ще б троха і переїхала би Юру, і спокійно покотила в Польщу. Ми ж чекали.

?уропа

Паспортний контроль пройшли успішно, і знову ж митники цікавились нашими роверами і мандрами. Зразу видно ровер там популярний. При чому митник сказав, що маєм кльові ровери. Нарешті вкотилися ми в тоту Європу, зразу після митниці, попідкачували колеса і вйо проти вітру. Вітер був якийсь дурний. То зі всієї дурі дме у писок, то різко розвертає і скидає з дороги, то навпки кидає під машину, але так ніразу в спину і не попхав, зараза. Їхали по трасі до повороту вліво де починається туристична роверова траса по оборонних фотрах Перемишля. Поворот ми якогось біса пропустили, ну може не ми а я, бо я один знав дорогу. Одним словом проскочили ми поворот, і зрозумів я це лише за півтора кілометра після повороту. Ну ніц страшного, козаки ми чи ні, вернулись, і помчали по дорозі. Додам що проскакували ми повороти кілька разів, по кілометру і навіть два, причому як правило це робилось на спуску, що відповідно змушувало нас повертати назад і крутити під гору.

Borek

І ось докотили ми до першого форту, Borek. Троха полазили, оглянули, потім нас знайшли прикордоники, розпитали, що, як, коли, куди, перевірили паспорти, але якось вони це робили по дружньому, казали як краще проїхати, цікавились роверами і т.д.

Потім ми підкріпились. Канапки, цай і фініки. Поки хлопаки дожовували я поговорив з коханою Оксанкою, добре що телефон ще лапав українські електромагнітні хвилі…

Жують

Перекусили, посиділи, потеревенили і рушили. Тіко поклали свої 5–ті точки на сідла, як “білі мухи налетіли”. Почав падати сніг. Падав десь хвилини півтора, при чому такий дрібний, що й на сніг не подібний.

Україна.....

Їхали селами, дорогами, бездорогами, по дорозі бачили як два прикордонники мрійливо дивились в бік України. Може сиділи вони тай думали: “Ех, а там щастя, там люди файні…”, можливо в чомусь були і праві, можливо в чомусь помилялись.

Я і Юра

Доїхали ми до найбільшого з тих фортів, не памятаю назви. Але форт справляє враження, хоча до форту в Тараканові йому ще далеко. Про Тараканів це вже інша історія, яка незабаром тут з’явиться. Тут зустріли вже інший патруль який поцікавився нашо покотенькою і нашими пашпортами. Бачили польських дітей, які замість того щоб курити і пити горівку, лазять з альпіністським спорядженням по стінах форту, і стріляють зі страйкбольної зброї. Обидві речі небезпечні для життя, тіко по по різному :).

Назар

Оглянули, та й поїхали далі… І тут був такий кльовий спуск, що ми аж поворот проустили, що мусіли підніматись 2 км. Мушу зазначити, що вирішили їхати ми відразу до Перемишля бо темніє рано, тому немає сенсу розтягувати покотеньку до електрички о 20:00 годині, а було вирішено їхати електричкою о 17:00 годині, і після того ше піти до Криївки тай потягнути по гальбі пива зо свинячими носами :).

Віндоус Ікс Пі у тіні :)

Так ось…. Їхали ми і побачили табличку що буде зліва форт, проїхали під гору пару км, а форту нема, ну ніц страшного де файний підйом там файний спуск. А руїни там були, але ми про це взнали згодом.

Тю таких доріг навіть в Києві ннема....

Виїхали ми на таку дорогу, де б доречною була б цитати Сирника з мультфільму “Тачки” – “Тю… Та таких доріг навіть в Києві нема…”. Асфальт ідеальний, не знаю за Київ, але у Львові точно нема, і це якась там переферія, на село, де машина раз на 15 хв проїжджає. Їхали кльово, особливо мене пер звук моєї злої гуми об асфальт. Троха познімали відео, потім викладу після монтажу ;).

Креатіфф...

Потягнуло нас на всякий фото-відео креатіфф.

Я і мої двоколісні друзя....

Так ми докотили до Перемишля, швидко і приємно. Там два моїх поплечника перекурили з великої файки, троха ми перекусили, подивились на центр міста, випили продуктів польських пивоварень, тай вйо додому, бо до електрички лишалось півтора години, а попереду 20 км, і перехід кордону. Часу як завжди обмаль.

Файка файна...КостелЦентр

Крутили ми худко, аж попріли. Остатні три км перед кордонм їхали попри чергу в якій машини стояли ше ті що бачили ми зранку. Вирішили йти на піший, бо як правило там лдей мало в бік неньки. На польському КПП була черга з 15 чоловік, яка пройшла за 3 хв! І знову митник цікавиться роверами. З Українського боку як завжди все через окорочка, і та сама черга проходила там 15 хв. Я мусів наводити там порядок, бо так мене вкурвило( вибачти за французький) те стадо, яке хоче стояти на метр ближче а ми своїми роверами не даєм. Що ще обідно, що нас сприймали за поляків. Певно тре возити з собов на броцику прапор або тризуба.

Кордон перейшли. До електрички лишалось 20–25 хв. і 7 км дороги через ліс. На одному спуску, з тієї всьої злості після кордону взули бус мерседес, на швидкості коло 50. Уявіть очі водія, коли він собі їде а тут його обганяють три ровериста, та ще й по тротуарі, бо по дорозі нема де впхатись. Він нас так і не догнав :Р. Остатні 1,5–2 км, коли вже виїхали з лісу і гнали по асфальті, сил майже не було, більше 19 розігнатись не міг. І тут Юра запропонував помінятись роверками. Сів я на його шосер і чудо, я з тими самими затратами сил їду 30. Так і доїхали до вокзалу. Встигли.

Так ми приспокійно докотидлись до Львова, плюючи кісточки від сушених фініків у кульок. Вечір, як і домовлялись закінчили у Криївці, гальбами запашного, прохолодного, свіжого пива, з вечерею Гуляйтера, смальцем з часником та свинячими носиками.

Цифри:

  • Час їзди: 4 год 11 хв.
  • Середня швидкість: 15,3 км/год.
  • Максимальна швидкість: 48,1 км/год.
  • Відстань: 64,7 км.
  • Дата подорожі: 1 вересня 2007 року.

Shit happens….


Прокоментуй!

There are no comments yet.

Залишити відповідь

Автор *

E-mail *

URL

Коментар *