Роверова Боржава
Intro
Хребет Полонина Боржава, як на мене, один з найгарніших і найдоступніших хребтів для пересічного Львівського туриста, в плані добирання зі Львова і в плані фіз підготовки.
Якось в вже ходив туди з другом. Це був мій перший і єдиний літній похід в гори, з наплечником, наметом, і всіма атрибутами туристичного походу.
Але після того в мене виникла ідея яка мене не полишала нарахунок поїздки туди ровером, тим більше маршрут проїздний, і я знаю що туди хлопці їздили. Отже коли на форумі зявилась пропозиція поїхати, я просто не міг відмовитсь. Готувався я дуже серйозно, купив новий наплечник, купив нову шиповану гуму, прочистив, змастив і налаштував все що можна було змастити і налаштувати, навіть зробив кастомний гідропак з пластикової фляшки і куска харчової трубки, зробив повно смачних канапок, купив свій перший вело памперс.
І нашо того всього…
І як завжди ранок, вокзал, групка варятів в кольорових гельмах(шоломах) і на залізних кобелах, мукачівська клектричка, недовольна провідничка яку ми успішно задовільнили кількома українськими долярами, аби вона не рухала нас і наших вірних друзів. Три години швидко пролетіли за цікавими розмовами, байками, і оповідками.
Виходимо на станції Воловець і успішнопоченаємо сходження з заміни камери на ровері Тараса (Білого Лиса), чесно кажучи в нього то був ненайуспішніший день, але про це далі.
Мушу сказати що була ще компанія Веломакса, але вони поїхали окрему іншою дорогою. Одним словом пішли.
Сонечко припікало, а ноги успішно крут… йшли по землі, руки волокли коня догори. Значить троха їдем троха йдем, коли пройшло хв 40, в мене в голові почали зявлятись дурнуваті думки, і нашо того всього мені, киньте мене туво. Це вступила в дію особливість мого і так матрацного організму, який перші півтора години просто не може змиритись з тим що його хочуть фізично навантажити. А нирки певно думають що то пянка.
Піднімаємось, і тут в Лиса перестає крутитись заднє кулько. Одним словом він пішов донизу та ше й з роверком на плечах, бо кулько так і не крутилось.
За той момент поки він дивився чи зможе їхати далі чи ні я встиг всіх наздогнати біля старої сироварні, де смачно перекусмв канапкою.
Технічні проблеми з ровером Лиса вартували нам десь півтора години. Після перекусу і знимкування, рушили ми потраверсу гори Плай де знаходиться метеостанція і пункт звязку.
Їїхати по полонині між горою Плай і Великим верхом досить складно із-за вузької стежки і великої трави, об котру постйно чіпляєшся шатунами (педалами для невідуючих).
Після полонини, під якою доречі як мені казади зарито 15 тон соляри для генератора пункту звязку, був стрімкий набір висоти, до траверсу гори Великий Верх.
Коли ми досить швидко траверснули ВВ і вийшли на хребет між ВВ і горою Стій (найвища гора хребта Полонина Боржава) то вирішили пообідати. Поки ми трапєзнічали, до нас спустилась група Вломакса з ВВ, а зі сторони Стою прийшов фотограф Тарас Гіпп зі своєю супутницею. Він зробив просто шикарні фотографії .
Ось одна з них, я третій :)
Отже попоївши ми рушили далі і вже зрозуміли що нам потрібно рухатись трошка швидше бо електричка чекати не буде. Коли підїхали до Стою то всі вирішили лишити ровери на траверсі і дертись на пряму на вершину.
Чомусь нам з Любком не повірили що троха далі є чудова дорога на саму вершину, тому тільки ми двоє мали честь зазнимкуватисть на вершині з роверами :Р
Після швидких знимкувань всі рванули вниз. Рванули так що Веломакс влетів в рів, погнув кулько переднє, підсиділку та і сам пошкрабався. А Я, Сейлор і ННН пролетіли поворот, що аж мусіли вертати назад догори.
Коли вийшли на првильний шлях мене почали лапати корчі за ноги, але через кілька сот метрів пустили.
І почалась одна з найцікавіших частин подорожі. Годиний спуск, лісом, по мокрій камянистій, серпантинній дорозі. Я б сказав що спуск був добрий для відчування техніки гальмування повертання і сидіння в сідлі на мокрій глині засипаній різним каміням.
А вода то закінчилась… І ось ми спустилиь до річки Ждимир, де поповнили запаси води, і вирішили щосили перти до с. Вовчий щоб не спізнитись на залізне чудо техніки, яке возить в свому череві злих тьоть в синіх костюмах і часом мега супер пупер кльових роверо-туристо-культурних інтелегентів :).
Я чогось вирвався перший і летів що духу, жав не меньше 30 а лишалось десь 5 км і пів години.Летів так що навіть не помітив здорового пса який хтів мене собі на вечерю, і біг за мнов, то вже мені потім сказали. Приїхв на двірець за 15 хв до поїзда. Дочекались всіх, і успішно полізли в черево до звіра де нас як завжди насварили злі тітки за наших брудних конів.
В поїзді мене вже чекала кохана яка їхала зі Сваляви.
So what?
З цієї подорожі зробив кілька висновків… Ніколи не піду пішки на Боржаву, хіба буде джуе файна компанія. Сироварня це такий перший Боржавський орієнтир пішки до якого йти десь 3 год. ровером півтора. Для такого походу потрібно все ж таки мати кращу фізичну форму, а для котрого не тре… Боржава ще раз довела, що це дуже гарний, мальовничий маршрут вихідного дня, як піший та і роверовий, доступний для досить не підготовленої людини в парі з підготовленою.
Так що раджу спробувати ;)
Прокоментуй!
There are no comments yet.
Залишити відповідь