Спогади
матрасника

Велике Колодно та цвинтар часів 1ої світової війни

“Взявся за гуж, не кажи що не дуж”
(с) народ

Світлини

Після минулотиждневої подорожі, виникло бажання знову катнутись навколольвів’ям з краєзнавчо-культурною складовою, щоб не далеко, і повернутись до обіду додому. Після штудіювання сайту castles.com.ua , було вирішено відвідати два об’єкти. Костел у с.Велике Колодно і старий цвинтар при дорозі . Як завжди планували їхати з кумом.

В суботу ввечері сів і проштудіював Google Earth,  на предмет польових доріг, бо по трасі їхати, як завжди, не хотілось. Я взагалі великий противник їзди по трасі. Так ось, трек було складено, забито в джпс, мапа надрукована, наплічник спаковано, акумулятори в фотоапараті заряджено. План був такий, що о 9:05 відправляємось з головного вокзалу, дизелем Львів – Сокаль, за годину виходимо у Великому Колодні і вертаємось до обіду домів. Відстань 40 км.

Субота радувала дощами, але на неділю небесна канцелярія перекрила крани. Недільний ранок був прекрасним. Легенька передморозна прохолода, чисте синє небо, сонце світить яскраво. Я в піднесеному настрої їду на вокзал. По дорозі побачив що на костелі св.Єлизавети зробили зелений дах, ну хто робить таке виродство? Це ж не “Барвінок” чи “Вопак”, одним словом буе.

Приїхав, і сів чекати Василя. Чекаю, чекаю, до потягу вже 5 хв. Думаю задзвоню запитаю де він. Дивлюсь в телефон, а там смс, яка прийшла в 4 ночі, що його не буде сраня :). Трохи повагався, але вирішив їхати сам, що я даремно збирався? Взагалі, добре що не бачив смс вдома, бо не поїхав би.

Сів у той дизель. О той дизель заслуговує кількох речень. Їхати мені було годину. Але я вже за пів години навдівався все що мав, і дуже замерз в ноги. Тому лайфхак #1, в дизельних потягах сідайте в перший вагон. Там хоч трохи тепліше від того двигуна. Більшість зупинок таких потягів як правило за межами села, тому не варто надіятись що потяг зупиниться посеред будинків, як правило це посерд поля або лісосмуги, тобто не потрібно чекати видимих орієнтирів станції, щоб почати готуватись до вилазки.

Коли лишалось 5 хвилин до прибуття, я завчасно підготувався, і став коло дверей. Потяг зупинився, але двері не відчинились. Жіночка ззаду каже, “Та ж вони зачинені, он зверху дротом замотані”, дивлюсь догори, точно замотані. Знаючи що на таких станціях такі потяги стоять дуже мало, було швидке евакуювання через міжвагонні двері в інший вагон і вихід з потяга. Я був з ровером!!! Але якось справився.

Ще в потязі, крізь вікно, я бачив польові дороги, які були просто в жахливому стані, болота і калюжі. Стало страшно :). Після того як виліз з потяга , потрібно було  проїхати такою дорогою, метрів 500 до села. Тут я і зрозумів, що план Б, хороша річ :).

Вибрався в село, там був асфальт, заптиав дорогу до старого костелу і вйо. Болото летіло з коліс, а я собі котився. Погода чудова, дорога мокра, настрій супер. За 3 км я вже був коло костелу. Попередньо я читав що він не діючий, і надіявся пофоткати з середини. Але по приїзді помітив кілька автівок, і те що вікна там забиті цератою. Двері пофарбовані і відчинені і звідти чути звуки співу. Тепер костел діючий і там правлять служби, хоч ззовні він і виглядає “не дуже” доглянутим. В середину не йшов бо мій екіп ніхто б не зрозумів, але пофоткав ззовні.

Тут були важкі роздуми чи рухатись по маршруту, польовими дорогами, чи їхати по трасі. І все таки я схилився до траси після побаченого, не хотілось самому порпатись в гімнах. Отже їду. Рухаючись по Колодному, мені з певною періодикою попадались на очі смітєві баки. Був приємно вражений. Навть після того почав звертати увагу на узбіччя, і здалось мені, що вони все ж таки чистіші ніж в селах де не має баків.

Потім я виїхав на більшу дорогу, настрій почав псутись, бо немає ніц приємного від пролітаючих збоку маршруток і фур. Ще один мінус трас, це те, що навідмінно від польових доріг, їх стараються будувати по таких собі хребтах, щоб їх не заливало водою після дощів, відповідно, рел’єф не дуже приємний, до тогож на хребтах завжди вітряно.

Проїхав село Жовтанці.
Ось так я гріб в гору, і боровся з зустрічним вітром. І піднявшись на вершину горбика, я переферійним зором помічаю сходи, по внутрішньому радіусі повороту. Зупиняюсь, придивляюсь і бачу що це те що я шукав. Старий цвинтар, часів 1ої світової. Був трішки здивований, я очікував побачити той цвинтар за с.Ременів, кілометрів через 6-7. На цвинтарі поховано в основному поляків та німців, але ніби є кілька українців. Наскільки я зрозумів ніхто за цвинтарем не доглядає, але він зберігся досить пристойно, як за ті роки, ба мені взагалі дивно що він зберігся.

Цвинтар знаходиться над дорогою, між с. Жовтнаці і с.Ременів. Він закладений на пагорбі так, що з дороги не видно що там, лише сходи. Впевнений що багато людей які там їздять навіть не підозрюють що там є. Деякі хрести поломані, деяких немає, але думаю що вони там були. Ті що лишились, всі рівненькі і стоять рівними лініями. Все дуже акуратно. Ходиш поміж тими могилами, і коли тишина, вчитуєшся в імя викарбуване на камені, і пробуєш уявити, що то за людина. Досить таке духовне місце. Хочу там побувати ще влітку.

Далі я тримав шлях додому. Їхав трсою, і було мені не спокійно. Дуже важко психологічно їхати, шум автівок, фури і маршрутки пролітають повз тебе. А потім я виїхав на горб і зупинився перепочити, побачив памятник загиблому велосипедисту, від того стало ще моторошніше.

Потім виїхав на Київську трасу, там хоч і обочина нормальна, але машин більше. Але в районі кільцевої я втік з траси в поля. Ту тя зразу зрозумів цінність Google earth, я в такі повороти в кущах звертав, бо мав там прокладений трек, що ніколи б не знайшов без супутникових знимок. Мав дві канапки, то вирішив ними і перекусити. Насправді то були не поля, а якесь індустріалне передмістя Львова. Пейзажі були такі “унилі”, що призводило лише до погіршення настрою. В такий момент допомагають роздуплитись пси.

Уявіть, їдеш собі, думаєш про щось зовсім далеке, а тут з кущів три пса на тебе кидаються і твоя швидкімть з 20 км на годину в момент перетворюється в 40 км на годину, а пульс просто зашкалює. Роздупляє краще, ніж будь-які енергетики :). Взагалі, під час цієї подорожі на мене кидались пси разів 5. Для такого випадку є два варіанти. 1-ший, якщо псів кілька то краще втекти, якщо є можливість, пси як правило довго не біжать. 2-ий, коли немає можливості тікати, потрібно зупинитись, зіскочити з ровера так, щоб ровер опинився між вами і псом, далі можна використовувати різні методи залякування, кидання уявним каменем, махання ровером і т.д., і в цей момент потрібно пересуватись далі від володінь пса. Настане момент, коли пес подумає що він задалеко від своїх володінь і відстане.

Трохи насторожили мене чувачки з рущницями, але то виявились пейнтбольні рушниці. Так неспішно я приїхав в центр Львова.

Висновок такий, що самому їздити не дуже цікаво, особливо, якщо не дуже цікаві краєвиди. Трасою їздити взагалі неприємно, ну я то знаю вже давно. Місця які я відвідав, однозначно варті того, але задоволення від вело їзди, я можна сказати не отримав, хоча не жалію що поїхав. І планую поїхати ще коли польові дороги будуть в потрібному стані :)

Сторіночка вело ґіка

Відстань від дверей до дверей: 36.56 км
Час крутіння педалів: 02:33 год:хв
Середня шаидкість: 14.3 км/год
Максимальна швидкість: 36.7 км/год

Мапа
Трек