Спогади
матрасника

Проект 365 – тиждень #34

Нe все, хоч і на календарі ще літо, але на вулиці вже осінь кермує по повній )). Ми ж цього тиждня ще встигли упіймати останні сонячні дні і насолодитись літнім відпочинком

Доросла. Ні каплі не збрешу коли скажу що наша доня з кожним днем все доросліша і доросліша. Тепер я зрозумів, що значить пришвидшений метаболізм :). Але факт є фактом, що багато нових речей в діток вмикається зненацька а не поступово. Тобто період підготовки є, але саме вміння з’являється якось зненацька. От і повалятись в ліжку наша доня вирішила як доросла )

З руки. Ще до доні ми з Оксаною частенько фотографувались з руки, з донею більше їх двох фоткаю. А тут прогулювались в саду в кума, по дорозі в Шацьк. Вирішили сфоткатись. Правда, увагу малої, важко сконцентрувати на фоті. Але думаю тепер відновимо цю звичку, ото переглядав старі світлини, якісь ці фотки виходять дуже живі.

Татусі. На Світьязь приїхали пізно ввечері, тому з дітлахами до озера пішли наступного дня. На цій фото ще бракує Тараса зі Славчиком. А взагалі в нас там був непоганий дит. садок )). Водиця була прохолодна, але якщо 10 хв попривикати то файна. З дітлахів тільки похресниця по повній насолоджувалась купанням, а іншим діткам ще вік не дозволяє. Ну думаю наступного року вже будуть купатись.

Пластилін. Останій раз ліпив пластиліном років 10-15 тому. А тут похресниця каже зліпи мені шось. От я згадав дитинство. Ліпив їй все що вона казала. Спочатку було сонце, хмаринка, потім муха, потім бібі і т.д. Їй було цікаво як то з купки матеріалу виходять всякі штучки. А мене самого той азарт так захопив, що я б ліпив і ліпив. Спробуйте собі якось купити пластиліну і поліпити, наприклад сонце, хмаринку, муху, бібі.

Незалежність. Прекрасно розумію що вишиванка то не незалежність, і вдіти її в цей день це не більше ніж середньо статистична поведінка для багатьох. Тим не менше в цей день ми їхали додому з Волині, і всі були у вишиванках, натомість за кілька наших зупинок, на заправці і т.д. ми не бачили жодної вишиванки.  То може не так то і попсово. На нас дивились як на щось незвичне.А коли я заїхав в місто, ще раз зрозумів чому на всякі свята хочеться втекти з міста. Це притому що повернулись ми по 10тій вечора.

Польоти. Мабуть всі діти люблять літати в батьків на руках, наша не виключення, це приносить стільки щирої радості, що як би з тієї радості добували електроенергію, то вистачило б на маленьке село.

Соняхи. Ось такі вісники кінця літа ростуть в нас за офісом. Шкода що ту красу заховали так далеко, а їх там дуже багато.

Проект 365 – це спроба побачити кожен день свого життя збоку, і в кінці року, об’єднавши всі кадри в одну історію, побачити, як ж це було.