В гості до кізоньок / Спогади матрасника

В гості до кізоньок

03/24/15
Блог

_MG_1149.JPG

Хочеш в гості до кізоньок? – запитала мама.
Хочу, – відповіла доця.
Збирайтесь, – сказав тато.
Бе бе бе, – пробубнів син.

Давненько я не писав про подорожі, хоча пости про подорожі на початку мали бути основними тут, але то таке. Остані півтори роки важко про шось таке писати та і часу як правило мало, а поки знаходиш час пропадає натхнення.

Та тим не менше,  витягнули нас в суботу на козячу ферму недалеко від Львова, в селі Дмитровичі. 50 км хорошою дорогою, і ще з 5 км сільською і ми вже на фермі. Зразу при в’їзді стає помітно що “у ніх клімат другой”, і над фермою якесь небо французьке а під фермою земля якась альпійська.

_MG_1172.JPG

Мова про ферму Елізи, або Шеврет, або Fromages d’Elise. Якщо коротко то власниками ферми є бельгієць Бернар Вілем та його дружина Марія. Принцип ферми простий, козам має бути комфортно, тоді буде багато молока і сиру. Але реалізація цього принципу, це щоденна важка робота. Загалом раджу пошукати (посилання вище) кілька інтерв’ю Бернара, і почитати і багато чого стане зрозуміло. А я піду просто по тому що ми бачили під час екскурсії.

Отже починається все з того що з розбитої дороги ви заїжджаєте на акуратну парковку перед білими стайнями з акуратними парканчиками.

_MG_1165.JPG

Вже тут розумієш, що клімат тут таки інший :)

_MG_1168.JPG

Зразу ж вас зустрічає Бернар та Марія, яка якраз садила розсаду трав для майбутніх сирів поміж стайнями.

_MG_1169.JPG

Коли вся група в зборі йдемо у першу стайню.

_MG_1149_1.JPG

Перше, що кидається в очі, а точніше ніс, це відсутність або дуже слабенький запах притаманний стайні. Це тому що гній прибирається всього тричі на рік, і в стійлах де живуть тварини, і відповідно справляють свої потреби постійно підсипається тирса та солома.

_MG_1142.JPG

Друга ж річ яка кидається в очі це чистота стайні. І як казав Бернар це в першу чергу для кіз, їм має бути комфортно. До кіз потрібно ставитись з повагою, і т.д. Власне самі кози теж не смердять і є досить чистими. Зрештою якби я був козою і жив в гімняних умовах чи хотілось би давати смачне молоко, звісно ж ні, тому це і є дуже важливо.

_MG_1151.JPG

Зараз час коли родиться багато козенят, і от Бернар нам показує козеня яке народилось десь за пів години до нашого приходу.

_MG_1146.JPG

Малій то дуже сподобалось.

_MG_1147.JPG

Загалом з того, що розповідав Бернар, мені стало й самому цікаво як відбувається селекція породи, і загалом фермерство виглядає мені тепер дуже цікавою справою.

_MG_1144.JPG

В стайні до речі є кімната відпочинку, де Бернар часом ночує, виглядає не гірше за кімнату готелю.

GOPR3824_1.JPG
Кожна коза має порядковий номер на вусі, і ошийник. За номером можна прослідкувати до якого покоління належить коза, хто її мама, тато, сват, брат, і ще всілякі статистичні дані, як то вага при народжені і т.д. Це все є в базі, і ця статистика є важливою для селекції. Наскільки я зрозумів то 5те покоління кіз будуть вже породистими козами з хорошими надоями.

_MG_1153_1.JPG

Ошийники ж дозволяють легко ідентифікувати до якого стада належить коза. Зелені то ті що дояться, червоні вагітні, а чорні на ковбасу.

_MG_1155.JPG

Самі кози дуже привітні і спокійно сприймають людей. Мабуть їм з людьми комфортно.

_MG_1157.JPG

Так буває, що мама коза не признає своїх козенят, тоді вона є погана мама, а погані мами йдуть на ковбасу. А козенят треба годувати. Оскільки на фермі все природне, екофрендлі і т.д. треба щоб козенят  прийняла інша мама. Для того її притискають до паркана, козенята смокчуть її молоко, і потім їхні какшки починають пахнути запахом який признає прийомна мама і вона починає думати що то її діти. Геніально.

_MG_1164.JPG

_MG_1159.JPG

G0013828_1.JPG

Я чомусь не фоткав, але на фермі ще є коні, корови, гуси, кіт і собаки. Собак до речі досить багато.

_MG_1160.JPG

І ще цікавим виявилось технічне оснащення ферми. Наприклад буржуйки. Вони потрібні не для опалення, а для сушіння повітря. А опалюється стайня гноєм, який лежить в стійлах і гріє.

_MG_1163.JPG

Також всі лапи в стайнях світлодіодні. Про промисловий холодильник і доїльу установку взагалі мовчу. Я того не фоткав чомусь, тому їдьте і дивіться самі.

_MG_1174.JPG

Дуже класно що Бернар і далі розвиває ферму, хоч каже, що ферма лише зараз починає покривати витрати на її утримання, про відбиття коштів він навіть і не мріє.

_MG_1170.JPG

Ферма, все ж таки великий організм, яки з одного боку і потребує багато всього, але з іншого і дає багато всього. Наприклад всі потреби по деревині задовільняються власною пилорамою.

_MG_1171.JPG

А в майбутньому ще планується відкриття ресторану.

А тим часом нас запросили до сирозаготівельного цеху. Всім роздали шапочки, бахіли і сказали помити руки.

_MG_1175.JPG

Загалом технологія виготовлення сиру мені здалась не дуже складною, просто є процеси яких треба дотримуватись і які можуть бути розтягнуті в часі. Наприклад перші 24 години ц всіх сирів однакові, а вже подальший процес визначає чи той сир буде з’їдений через 3 дні у вигляді мякого козячого сиру чи через 12 місяців у вигляді сиру а ля пармезан.

G0023863_1.JPG

Але загалом дуже цікаво і пізнавально.

_MG_1181.JPG

На фермі робиться дуже багато видів сирів, і ще купа всього, типу паштету з козячої печінки, ковбаси з поганих мам, згущеного козячого молока і т.д.

_MG_1180.JPG

Тому після того як нам це все показали, нас покликали це все пробувати. Не думав що можна об’їстись самим сиром досита. Але мені дуже сподобалось.

GOPR3867_1.JPG

А потім була прогулянка стежками кізоньок.

GOPR3868_1.JPG

Оскільки вже погода дозволяє, кози ходять гуляти.

G0033885_1.JPG

Ми дійшли лише до стада з вагітними козами.

_MG_1183.JPG

І забабахали селфач, як в старі добрі часи.

GOPR3904_1.JPG

Велика частина групи то якісь дітоноси

_MG_1184.JPG

Той момент коли фотки з Гоупро ліпшіші за фотки з дзеркалки)))

G0043922_1.JPG

Ех скучив я за сімейними покатульками

G0063974_1.JPG

Гарненько протрусили сирне сало і пішли назад, бо дитині пообіцяли ще покататись на віслюку. Верхнє фото то ще не катання на віслюку….

_MG_1187.JPG

Малий собі дрихнув на мамі. А краєвиди в Дмитровичах хороші.

_MG_1190.JPG

Трохи офтопу для урбаністів зеленонасаджувачів. На фермі кожне дерево важливе, і їх по максимум зберігають навіть ті що засохли, ніби і штурпак стирчить, але функціонал якийсь має, в більшості випадків декоративний.

 Ось приклад.

_MG_1193.JPG

Щоб до кінця розуміти де то дерево є.

_MG_1194.JPG

А ще на фермі є віслюк Тро-тро і віслючка Розі. Розі вагітна, а Тро-тро тато, тому катає дітей. Потім мені мала розповіла що є такий мультик про французького віслючка Тро-тро. Але цей Тро-тро  має ще й українське ім’я Дмитро.

_MG_1201.JPG
Коротше кажучи, на цю ферму треба обов’язково зїздити, як мінімум щоб зрозуміти, що праця робить з людини людину, а з кози благородну тварину. І навіть в Україна, яка напревиликий жаль поки що недалека від бананових республік, можна збудувати міні Францію. Було б бажання.

_MG_1153_1.JPG

з.і. хочу ще раз на ферму коли буде зелень, в сенсі трава рости і листочки на деревах, а так то і гривні підійдуть, 150 грн. за екскурсію і дегустацію.


11 коментарів

There are no comments yet.

Залишити відповідь

Автор *

E-mail *

URL

Коментар *