Спогади
матрасника

-1 в списку хотів або +1 в списку зробив

Хоч таких списків явних в мене немає, як в декого ;), та все ж таки в голові завжди є список речей які хочеться спробувати, і інший список що я вже пробував. І цього тижня зовсім випадково я таки спробував те що хотів дуже давно.

Так склались обставини, що мені потрібно було бути зранку в Ужгороді, посеред робочого тижня. Попасти в такий час в Ужгород зі Львова дуже просто, сідаєте о пів на другу ночі в потяг у Львові і виходите в Ужгороді о сьомій сорок ранку.

І ось я в Ужгороді. Ранок, чудова погода, музика в вухах і я йду по справах. Настрій піднесений, хоч в той день він кілька разів змінювався через певні речі, але зараз не про це.

Поки чекав то сидів на набережній і їв банан. І думав, як же кльово мати річку в місті. Якщо я колись надумаю перевезти свою родину в інше місто то в місті цьому обов’язково буде річка.

Поробив я всі справи на диво швидко, і вже об 11тій годині був вільний. Потяги до Львова не скоро, та і як подумаю що то аж пізно ввечері попаду додому то аж тяжко робиться. Треба час вбивати якось, місто йти дивитись чи що. Але ж знаю що і моїм дівчатам було б цікаво, то думаю спеціально не буду місто дивитись і лишу на потім.

То ж як добиратись додому? Вирішив спробувати те що ніколи сумлінно не пробував, але дуже хотілось особливо після прочитання як народ це робить. Може хтось вже і здогадався, а вирішив я спробувати автостоп. Ніби нічого особливого, і море людей то робить, але я от не робив ніколи.

Ніби нічого такого, 300 км, люди пів світу так їдуть, та все ж таки. Ну все їду. Першим ділом тре добратись до траси Чоп – Київ. Запитав напрямок, та й пішов.

Йду по жарі, 10, 20, 30 хвилин, а місто не закінчується, шось я недооцінив розміри Ужгорода. Думаю під’їду на маршрутці. Присів на зупинці чекаю, а маршрутки такі повні що навіть не зупиняються. Плюнув і пішов пішки. І правильно зробив, пройшов трохи більше 7 км, за годину з копійками зате по дорозі зайшов подивитись до “Деци у Нотаря”

І ось виходжу до кільця на трасі Чоп – Київ. Таке кльове відчуття чогось нового, дуже захоплений, якщо на словах то щось подібне як писав zirvygolova.

Згадав рекомендації стопщиків, що треба стати там де є можливість зупинитись. Дійшов до заправки, там смуга розгону і гальмування дуже довга. Стою, махаю, а сам тішусь. Стою 10, 20, 30 хв, настрій вже не такий, але ще хороший. А час вже бачу піджимає. Я прекрасно розумію, що 30 хвилин то є фігня, та додому хочеться. Отже план Б. Стопаю маршрутку до Мукачева. І вже за 30 хвилин виходжу на об’їзній перед Мукачевим.

Стою, стопаю, ніхто навіть вигляду не подає що хоче мене підвезти. А стопав я на стоянці для фур. Вже намалював слово LVIV на двох А4 листках. Та де там. Підходжу до одного питаю чи в сторону Львова підкине. Каже не їде туди. Вже втратив я надію, і йду собі через ту стоянку, тут дядько в фуру сідає, та я й надурняка запитав чи підкине. Каже хіба до “шашликів на перевалі”, пригадую де там перевали, то думаю, підходить. Тай сідаю.

І давай. Розмовляли з ним за все на світі, мені ж тре з ним розрахуватись цікавою розмовою. То й придумую всякі теми. Взнаю багато нового про фури і роботу далекобійника. Виявляється в фурі є тахометр, який пише на паперові диски “режим роботи” далекобійника. А режим має бути такий, 4,5 години їде, 1 годину відпочинок, знову 4,5 години руху, годину відпочинок, щє 2 одини руху, 13 годин відпочинку, так 6 діб, 7ма доба 24 години відпочинку, знову 6 діб, і 48 годин відпочинку. Як вже казав це все автоматично пишеться на диски паперові, які можуть перевіряти ДАЇшники, і штрафувати за порушення режиму.

Так от пан Володимир мав зупинитись на годину на шашликах, а я б там пересів до когось іншого. Але коли під’їхали то побачили, що зачинено в забігайлівці бо то Петра і Павла було. То і поїхали далі. По дорозі нічого не було, а час піджимав, то ми і зупинились на стоянці, пан Володимир відкрив спеціальний ящичок, а там і плитка газова і все що хоч. Він пригостив мене італйськими помідорами, яйцями вареними, хлібом італійським, і сардельками смаженими, ну і кави зварив. Трохи було ніяково, підвозить та й ше годує, але він казав “та шо ти напрягаєшся”)). Взагалі сам він з Хмельничинни і має дуже прикольну говірку, а голос подібний до Подерев’янського, то як на нього не дивитись а тільки слухати, то відчуття що п’єсу слухаєш.

В фурі їхати класно, високо все видно, майже нікого не обганяєш, таке відчуття що по пустій дорозі їдеш. Правда заговорились ми трохи і штрафанули пана Володимира, за перевищення на 3 км.

В 2гій годині дня казав пан Володимир, що підвезе до шашликів, а вже близько 7ої години висаджував мене перед Львівської кільцевою. Побажав йому щасливої дороги, тай пішов до кінг-кросу на маршрутку. Заперло мене. Відкрив для себе новий вид подорожей, правда явно не сімейних.

Поєднав корисне з приємним.