Спогади
матрасника

День 1-ий

5:30 чую якусь знайому мелодію, виявляється це ув будильник. Кава, цукерка, і вйо на вокзал проводити кохану Оксану на електричку додому. Невеличка покатушка ранковим містом, верхи на свому алюмінієвому скакуні. Очистка банкомату на предмет зелених купюр які необхідно показати біло-червоним прикордоникам.

Тепер необхідно вирішити бігом всі справи. Роздрукував розклад електричок по станції Львів. Інтернет то велика сила. Зібрав наплечник і бігом на маршрутку, справи були в Сокалі. По дорозі переглядаю розклад, знаходжу електричку о 14:15, Львів – Мостиська-2. Предзвонив Андрію домовився зустрітись в 2-й на примвському вокзалі.

Отже, справи поробив сів в маршрутку, прикинув час, виходить не надто весело, бо по моїх підрахунках до Львова мав попасти о 13:00, а сам був не зібраний, про підготовку ровера, яку хотів зробити напередодні взагалі мовчу.

До Львова я приїхав о 13:15 і то тільки на Галицькому перехресті. 13:35, я вдома, і бігом давай скидати все на купу, що потрібно було взяти з собою, добре що я склав список в маршрутці, інакше б точно щось забув. Зібрання зайняло 30 хв. В дверях згадав що забув саме головне, паспорт.

Отже 13:05 виходжу, зачиняю двері спускаюсь донизу, 13:07 заскакую на ровер і вперед. Їхав швидко і небезпечно, водії матюкали мене як могли, прошу вибачення. Заїхав на вокзал за 5 хв. Андрій побачив мене я лише привітався і попросив щоб він взяв мені квиток. Стою віддихуюсь, плююсь і п’ю воду. Сіли в електричку і помалу посунули до західного кордону.

Через 2 години вийшли в Мостиськах-2. Дощ. Доіжджаємо до першої заправки, ховаємось під навіс, і просмо апарат дати нам по стакану гарячої кави, він каже міняюсь тіко на гроші. Помінялись. З’їли по булочці і випили по каві. Я вдягнув куртку, в Андрія ніц на довгий рукав не було, бо думав що буде жарко. Поки дощ троха перестав доїхали до наступної заправки перечекали 2 хв поки дощ знов пройшов і поїхали до кордону.

На кордоні довга черга. Помаленьку обїжджаємо всіх і підіжджаємо до воріт уккраїнської митниці. Ніякого руху немає, ворота зачинені. Поїхали голянули на піший перехід, також велика черга. Вернулись до воріт. Тут до нас підходить дядько і пропонує нам заплатити йому по 50 грн. І він нас переведе швидко через кордон. Ми відмовились. І зразу запитали прикордоника чи можна нам проїхати, на що він сказав «звичайно, без проблем», це нас троха здивувало, але потішило.

Швиденько проходимо всю бюрократію, я пробую зазнимкувати це все на що отримую негативну реакцію прикордоників. На польській митниці попадаємо на перезмінку. Троха почекали, і нас впустили, також без черги. Прикордоник перевірив паспорти, попросив показати речі, поліз туда рукою, і запитав чи не веземо ми папіросів. Ми не мали ніц такого на що він дуже здивувався. Запитав куда їдем, сказали на «змаганя роверові».

Віжджаємо в Польшу і зразу вона не хоче нас приймати сильним зустрічнем вітром, не зважаючи на це швидкість було 25 км/год, от що значить хороші дороги. Починаю згадувати про те що не підготував ровер, хотів поставити напівсліки, не встиг от і слухав гул злої гуми. Зразу заїжджаємо в село Медика.

Кажуть села на сході Польші найбідніші, на що я можу сказати що нашим найбагатшим селам ще далеко до їх найбідніших, не говорю про так звані беверлі хілзи( типу Малечковичів коло Львова).

Всюди ідеальний асфальт, чистота, гарні будинки, квіти, навіть пожежна частина. Троха фоткаєм. Раптом дзвонить Андрія телефон. Наші оператори ще ловляться в радіусі 5 км від кордону. Дзвонить, Толік з групи яка поїхала раніше, і каже що вони їдуть нам на зустріч.

Їдемо, зустрічаємо пана Юрка, який їде попереду і веде нас до решти учасників. Починається гроза тому потрібно втискати проти сильного вітру з дощем. Підіжджаємо до іншх, а вони в той час міняють камеру. Швиденько вирішуємо куди їхати. Їдем на південь до форту Борек.

Бічна дорога, через 5 км приїжджаємо до форту. Огядаємо швиденько форт, і вирішуємо де будемо ночувати. Андрій з Мироном вирішили піти до двох прикордоників, які столя з мотоциклами по інший бік форту. Прикордоники сказали що ми можемо ставити намети, коло форту, а вони в свій час попередядь інші патрулі про нас.

Вечоріє. Одні ставлять намети, одні розпалюють вогонь, я і Толік поїхали по воду в село. Попросили води в першій ж хаті. Дрова на вогонь були в одній з кімнат форту про що було написано на інформаційному щиті. Розпалили вогонь, сіли вечеряти. Хліб з салом був смачний :).

Тільки почали прибирати як приїхала машина. В ній були місцеві хлопці і дівчата. Явно нетверезі. Приїхали включили голосно музику. З матюками запитали можна їм посидіти коло нашого вогнища. Ми ж звичайно дозволили. Тоді вони знову з матюками перепитали чи ми ше не йдем спати. Ми сказали шо вже збиралися. Тоді вони з матюками сіли в машину побажали доброї ночі і з визгами колес відправились шукати на свою с…..совість. Лягли спати. Спав міцно але часом просинався від звуків надриваючихся двигунів автомобілів які летіли по трасі. Вночі навіть було жарко.

День 2-ий

Підйом в 7 годин.

Швиденько розпалили вогонь, поснідали і вйо на оглядини. Вирішили їхати старою, австрійською, фортифікаційною дорогою, по якій проходить вело-туристичний маршрут.

Через кілька кілометрів заїхали на самий великий форт, назви вже не памятаю, знаходиться він зразу на кордоні, навіть видно прикордонні стовпи.

Потім було ще декілька фортів. І тут перевал. Починаю згадувати другий етап не підготовки ровера до поїздки. Зпереду працює лише середня зірка, відповідно без малої тяжко підніматись, а без великої повільно спускатись.

По дорозі натикаємося на старі Українські сади. Як приємно поїсти рідні українські ябка і грушки на чужій землі. Полякам видно також приємно бо знизу ніц нема, мусіли кидати патиками.

Після перевалу, дуже цікавий даунхільчик крізь ліс. Доречі в лісі зустріли кілька страйк-больних команд.

Виїхали на трасу Перемишль – Красічень(Красіцин). Їдем на Красічень. Швидкий спуск по трасі. Заїжджаємо в місто і зразу прямуємо в парк.Платимо по 1 злотому за вхід, ровери лишаємо коло входу не прищібаючи.

Оглядаємо парк, з гарним, але бутафорно помальваним замком. На озері люди ловлять рибу. Клює файно, от тільки не продуктивно, вони все що лапають відразу відпускають. Посиділи на лавочці, по вертіли мапу подумали як будемо їхати. Вирішили їати на Перемишель, посидити на площі, випити пива :). Мирон з Толіком вирішили поїхати іншою дорогою. Вирушили.

Підйом на перевал з надією що буде довги спуск до самого міста, а ні спуск був короткий, але найбільшу швидкість я зробив там, без великої зірки!

Заїхали в місто зразу зупинились коло старої міської брами. Оглянули і в місто. Катнулись по місті, познимкували, і поїхали на їхню основну площу. Сіли вдпочивати, взяли по пиву і по булочці J. Пили пиво говорили про високі матерії, чекали Мирона з Толіком. Потім ми з андрієм вирішили оглянути околиці площі, якраз в той момент підїхали Мирон і Толік.

Ми зауважили що на площі було два хлопці на гібридах зі здоровезними сумками на багажніках. Підійшли до них. Виявилось що це були поляки :0. З Познані. Лукаш і Радек. Їхали вони на крим. Ми відправили їх до решти групи а самі поїхали оглядати околиці. Поки Андрій знимкував костел, до мене підійшов старий монах і каже «Пан Бог не дав нам крил, зате дав нам розум, щоб ми могли вигадувати такі речі» і показує на мого роверка. Вернулися до компанії. Поляки вирішили їхати до Львова з нами, і Мирон запропонува їм взяти їх на ночівлю.

Виїхали.

Їхати вирішили по лінії Молотова щоб оглянути старі доти. Що успішно ї зробили.Доїхали до кордону дуже швидко. На кордоні я забіг в магазин потратити решту злотих.

Кордон перейшли швидко, і без проблем.

Купили хліба і поїхали на станцію державний кордон. Розклали перекус і спокійно чекали свого потяга. Їли, пили пиво, і т.д.

Але мене не покидала одна думака. Розклад я роздрукував такий як в провідників, там є час, кожна зупинка, і відстань, але там не було зупинки державний кордон, а була Мостиська-2 до якої їхати по трасі кілометрів 7-8. Їли, пили, і коли до потяга лишалась 1-а година я перепитав Юру чи точно він знає що поїзд прибуває сюди. Він каже та точно, бо їздив ним, але йди перепитай в тьоті що стоїть на переїзді.

«Доброго дня пані, а в котрій години буде потяг на Львів?»

«А не буде його, відмінили йому цю зупинку він тепер з Мостиськ-2 їде»

Йпрст, тре рухатись, бо їхати кілометрів 8, а якшо в нас зара колеса почнуть пробиватись, а маєм лише годину. «Їдьте через ліс, так скорше» крикнула мені пані.

Всі по конях. Їдем. Через ліс ми заїхали за 10 хв. При чому дорога там досить не погана якщо сухо. Одним словом, встигли сіли і поїхали до Львова.

Підсумки

Подорож виявилась цікава(як і планувалося) і дуже пізнавальна в плані «Як там?». Троха порозпитували поляків про різні речі, і ось декілька цікавих речей.

• Особисто тим двом полякам в євросоюзі добре, тому що вони їдуть куда хочуть без візи, Радек наприклад був в Амстердамі автостопом. І в них замітно побільшало іноземного капіталу.
• Вони не знають що таке Шенген, і їм смішно з того що в нас 2 паспорти.
• Нарахунок ставлення до Українців. Негативне ставлення йде від старших людей які сприймають Україну як частину росії яку вони страшно не люблять. Молодь вже розуміє що Україна самостійна держава і не любить лише росіян, і також східну Україну бо завдяки ЗМІ знають що східна Україна хоче до Росії.
• Як казав Радек «Україна єст ладна».

А тепер суха статистика:

• Час їзди: 6 год 30 хв.
• Середня швидкість: 15,2 км/год.
• Максимальна швидкість: 55 км/год.
• Відстань: 99,6 км.
• Дата подорожі: 1 вересня 2007 року.

Shit happens….