Спогади
матрасника

Кордон 803 by bike

Світлини

Збори…

   Отже, вирішили ми їхати своїм ходом на Кордон 803. За попередніми підрахунками 112 км. Речі здали автомобільним друзям для безпечної, швидкої і головне легкої доставки на кордон, з собою брали тільки необхідне в дорозі.

   Спеціально для подорожі придбав сліки, але ввечері в пятницю валив дощ. А так як по попередніх підрахунках ми мали їхати 30 км невідомим нам лісом по грунтовці. Вирішив я не ризикувати, а дарма.

   Збирався довго, ліг пізно, встав рано, спав 3,5 години.

Вйо бо коні мокнут…

   Субота, 7:50 я біля Янівського кладовища, і ще кілька велокамрадів. Переконуюсь що світ тісний зустрів знайомого, якого навіть близько не сподівався зустріти. Чекаємо всіх і в 7 рушили.

   Їхали ми через Крехів. Я особисто там ніколи не їздив, але точно можу сказати що тепер буду. Дорога на Крехів просто супер. Досить швидко добрались до Крехова де вирішили їхати на Жовкву а далі по трасі. Ось тут я пожалів що не взув сліки, бо грунтовками і не пахло, зате пахло смаленою гумою, асфальтом траси, і звук який видавали мої шипи шепотів мені «ну шо хлопче, крутиш? Крути, крути, не хтів перезутись, от і маєш». Кручу а попереду ше 80 км.

   В Жовкві були по 9 ранку, де шукали якусь ригаловку жеби троха піджерти. Знайшли. «Челентано» зі столиками на подвірі. Піджерли, але власними канапками і чаєм з термосу, так як все в таку рань зачинено.

   Рушили на трасу. Запарвка ОККО, помиї з автомату нескафе, останій цивілізований виходок і вперід. Так як тут місцевість відкрита відчули боковий вітер який дмухав зліва направо. Але я дуже тішився бо за 1 км ми повертали направо і вітер мав би бути в спину.

   Що я можу сказати, велоспедисти найкращий засіб маніпулювання погодою, бо вітер ні разу не дув нам в спину. Як тільки ми кудись звертали він одразу змінювався і дмухав або в пику, або збоку то скидував з дороги на узбіччя то кидав на дорогу під фури.

   Фурам окреми ріспект. Тре собі завести якусь фуру яка б валила зі швидкість 40-45 км, і ми б завжди тримались в неї на хвості :)

   Погода. Погода була як настрій дівчини під час ПМС. То сонце, то тінь, хмар повно, про вітер вже знаєте. Ми навіть в дощ троха попали, але загалом було краще ніж я очікував.

   Коли наблизились до Червонограда то одна учасниця вирішила помацати асфальт різними частинами тіла. Звичайно вирішила вона це зробити не самостійно, а вирішив це вітер. Все обійшлось.

   Ех Червоноград… Роки старшої школи я провів саме у цьому місті. Було багато всього, і хорошого і поганого. В Червонограді досить дешеві обіди у кабку, чим ми і скористались. Ми порядно наїлися в самому центрі міста і заплатили приблизно по 17 грн. Поки їли місцева гопота з цікавістю оглядала наші байки, але цим все і закінчилось.

   Потім я і Вася фоткались коло нашої школи. І покотили на Добрячин, де Вася взяв документи для проходу на концерт.

   Далі трохи Грунтовки і ми вже на Ковельській трасі. Мушу сказати що рел’єф від Жовкви до червонограда, представляв собою цілковиту рівнину. А тут почалось вверх вниз, вверх вниз. Від Добрячина до Угринова вийшло 25 км, але то було вже після 100 км і ці 25 км були такими тяжкими, що й словами не опишеш. За кожним горбиком ми чекали вказівник «<- Угринів 6», а нас чекав наступний горбик.

   І все ж таки ми добрались до того Угринова. Нас радо зустріли, завели на місце де будуть стояти наші намети, дали талончикина харчування, та наші речі котрі їхали в авто. Поки їхав то думав зараз приїду розкладу намет і спуняти. Не хочу ні концерту, ніц. Все таки спати перед походами тре вдосталь. Але коли розклались, повечеряли,  випили пивка, то все стало на свої місця. А ми стали перед сценою насолоджуватись мюзіком.

Побут…

   Тепер троха про сам фест, чи як то ся називало.

   Житло було розбите на два табори огородженні стрічкою. В одному жили прості смертні, а в другому прості смертні волентери. Ми жили у волентерському :). Так як в полі росла велика трава і її скосили, то те що лишилось в землі повисихало у вигляді стручків котрі сторчали і так і пробували проколоти дно намету. Так мій намет постраждав, одна дірка є :(.

   Харчування було організоване у вигляді військової польової кухні. На вечерю макарони з тушківкою і чай. Не саме найкраще але і не саме найгірше, все з’їв поливши великою порцією кетчупу, чай випив і набрав у термос. Вогонь там палити не мож, то й добре бо повно сухої трави. Там як би хтось шось запалив, то то все горіло б, аж гай би шумів, тим більше з синтетичними наметами, спальниками, карематами і т.д. Я брав свій примус тому смачним гарячим чаєм ми були забезпечені постійно. На сніданок була гречка, смачніша ніж макарони на вечерю :)

   Туалети. Їх було штук 15. Голубенькі такі. Я як козак користувався полем за наметами. Так як шалені черги мене лякали, а мій мочовий міхур в принципі не розуміє шо таке черга, особливо йому пофіг після кількох бляшанок пива :)

   Сміття. Бідні ти люди хто рпибирав то сміття котре там лишив весь цей натовп. Сраня це виглядало жахливо. Умовно територія була поділена на три частини. Сцена, наметове містечко і базар, з різними китайськими ріжками, фонаріками, патичками які світяться і хот-догами. Там де намети все культурно смітники, і все було чисто. А там де торгаші то все було вкрито шаром сміття.

Культурна програма…

   Яка культурна програма була в день не скажу бо не ведів приїхали ми о пів на сьому,  але знаю що Положик, Олійник і Пелех відстоювали Українську честь у футбольному матчі проти поляків. Кажуть Олійник наклєпав голів, але наші все рівно просрали.

   Майданчик. Сцена була на нейтральній полосі але перед сценою могли знаходитись тільки ті люди хто був на Українській території, а ті хто на польській мали насолоду споглядати лише на екран і сцену під кутом. Вхід на майданчик тільки при наявності документа. З бухлом не пускали, але пронести було дуже легко. Ми носили пиво в кишенях :)

   Сцена і звук. Так як за все платили поляки, то на сцену грошей не пошкодували. Сцена була велика, гарне освітлення якісний звук. Ото б поковбаситись на тій сцені….

   Ведучі Ігор Пелех та Моніка розважали публіку своїм триндьожом. Пелех нормальний дядько, а Моніку я майже не розумів.

   Зірки. Це мабуть найгірший з моєї точки зору момент. Якби не Бум Бокс то як казав дядько з кіна «Шеф, усьо пропало». З початку був якийсь польський гурт який ми ся дуже сподобав, але слухали ми його з наметового містечка, поки вечеряли. Потім був Тартак. І тільки почало ковбасити як Тартак сказав до побачення. Всього 3 пісні, це було незрозуміло як так, Тартак і 3 пісні. Потім була польська легенда Кая Ротару, чому Ротару, бо дуже подібна на ню. Як на мене в концепцію концерту ця цьоця абсолютно не впхалась, так попса початку 90-х, вона співала довго і нудно. Я аж почав засинати. Нарешті ця підтягнута пенсіонерка пішла і мав вийти Вакар якого я не переварюю, і всі його нові пісні, але ні… Цей панок, мало того що не з’явився на саундчек як всі та ще й публіка чекала 40 хв поки ця вельмишановна звізда вийде на сцену. 30 хв на сцені взагалі ніц не відбувалось а це як мінімум 5 пісень Тартака. Одним словом ше раз переконався шо Вакар рагуль, який не поважає публіку, і думає шо то публіка служить йому, а не він публіці. Потім була знов якась неразбєріха бо шось не могли визначитись чи буде Карімский клаб чи Бум Бокс. Вийшли КК. Мені не сподобалось, так як і більшості людей бо скільки той негр не пробував завести публіку своїми криками ніц ся йому не вдало.

   І тоді вийшли Бум Бокс. Фаном Бокса я ніколи не був але тепер став. Чуваки виклались на повну. Ді джей Валік мене смішив своїми гламурними рухами, гітарист Муха тішив класною грою, а вокаліст Хливнюк вражав своїм голосом. Енергетика зі сцени йшла не абияка. Це було вже в 1 ночі і основна маса яка складалася з місцевого населення розійшлась, а лишились самі стійкі. І було мега весело. Знаю що хлопці вже поїхали і їх доганяли і просили щоб вони повернулись. Думаю вони не пожаліли про це бо і від публіки перло. Шкода бобіка не заграли :(.

Контингент…

   Маса людей складалась з місцевого населення і населення навколишньої території аж до Червоногруда. Більшість прийшли щоб відмітитись і подивитись на зірок відповідно після ОЕ вони свалили. Також були такі як ми, які втікали від міста, на якусь імпрезу. Багато місцевих були залиті по самі помідори.

День другий…

   Встали ми приблизно о 10. Вирішили що поїдемо додому дизелем з Соколя о 13:00. До станції 22 км. Вирішили що нам потрібно не менш ніж півтори години для подолання цієї відстані. 3-є рушили своїм ходом до Львова, а ми виїхали з табору о 12:45. Був ризик не встигнути а до 4-ї чекати не хотілось, тим більше в мене чомусь було таке відчуття що дизель не о 13:00 а о 12:50. Так швидко я не їхав навіть в перший день коли мав повно сил. На вокзал ми прилетіли за 54 хв, виявили що поїзда на 13:00 нема, а є на 14:00. Добре що ми цього не знали, бо їхали б як мухи соні.

   З Галиною поїхали ще подивитись на церкву, закупились а гамазині і сіли у дизель, який успішно доставив нас домів.

Цифроманія…

Нажаль дані за перший день збились, певно коли знімав комп. Але пам’ятаю що відстань була 125 км.

Другий день.

 – Відстань: 26 км
 – Час руху: 1:14
 – Середня швидкість: 21 км/год
 – Максимальна швидкість: 47 км/год

 

 

Мораль…

   Незважаючи на тещо було багато негативних моментів, я дуже радий що поїхав і мені дуже сподобалось. Наступного року поїду обов’язково але так щоб і в день там потусуватись, бо як я зрозумів там досить весело. Дуже радий що поїхав саме ровером, думаю від залізнице-маршрутко-пішої подорожі я б не мав стіко вражень. Всій компанії дякую за таку покатушку, і думаю ми ще це повторимо :)