Спогади
матрасника

В очікуванні…

 Чекаємо…

       Йшов я якось і дійшов такої думки, що людина завжди щось чекає, наприклад, день народження, різдво, походу з друзями на пиво, обіду, пятниці, коли приїде в пункт призначення, коли зійде прищ, коли задзвонять з банку, коли потрібно йти на пошту платити ком послуги, і т.д.

       І так всі люди. Є два випадки коли людина живе лише оцим єдиним, неповторним моментом, це ті кілька мілісекунд щастя коли людина розуміє що той довгоочікуваний момент наступив і коли людина зненацька захоплюється чимось дуже для неї цікавим і, як токажуть, нехай весь світ зачекає. Думаю що саме очікування щастя багато не приносить. Виходить людина щаслива мізерну частку свого життя. Також я помітив що очікування впринципі хороше почуття, так як людина уявляє кожну секунду результату очікування і буквально насолоджється тим як воно має бути. І не дай бог оцей момент котрий людина так чекає відберуть, це одразу перетворюється в неприємні миті. Ніби людина щось робила, а результатом роботи виявилось що нічого і не зробилось. Це як ніби тобі дали приклад з математики, який ти точно знаєш як зробити, і швиденько робиш, щоб встигнути першим, бо вчителька пообіцяла що поставить 5 тому хто зробить швидше, і ти робиш, і ти вже відчуваєш як ти гордишся собою коли бачиш як вчителька малює в щоденнику 5, і ти вже відчуваєш як мама каже "Молодець, синку"дивлячись у твій щоденник, і потім розказує своїм подружкам, який в неї розумний син, а ти це чуєш і ще більше гордишся, і все це ти відчуваєш вже тоді коли ще пишеш ікс дорівнює ігрек плюс десять, і ти виводиш остатні закарлючки, і розумієш що ти зробив, і вже можна йти до вчительки, але якась вискочка-відмінниця, ще й донька класної керівнички, показовий приклад для класу, світило всіх 3-тьо класників. яка сидить у першому ряді підскакує перед тобою і сує свій зошит з ідеальним почерком, підкреслиними різними кольорами написами "класна робота", і їй ставлять пять, хоча ти знаєш що ти перший і що вона ще дописувала коли ти вже йшов із задніх рядів, і вона це знає, і ще більше від того шкіриться бо обдурила тебе, і вчителька це знає, але нічого не скаже, бо це ж ікона 3-А класу. І всі твої очікування, кожен момент який ти уявляв на очах тіка від тебе разом з чорнилом у щоденник тої мимри. Як це гидко.  Адже щастя було не від написання прикладу а від того що я очікував.   І це простий безобідний приклад, а наше життя це безперервне очікування. 

       А результати……, результати оцього чекання які мають бути? Або уявіть що приходить момент, що і нема чого чекати. Що тоді? А можливо вихід не чекати нічого, а жити моментом. І цікавіше буде. Але чи природа людини так дозволить? А що буде коли ти розумїєш що чекати лишилось тільки кінець того очікування. Може хай краще він тебе чекає? Хто скаже? А ніхто…

 П.С. Вперше за два роки йшов на роботу пішки, оскільки переїхали в інший офіс, по часу 25 хв. от і приходять такі думки, поки йдеш.Чого в маршрутці ніколи про таке не думав. А може не ходити на роботу і мізки не забивати :)