Спогади
матрасника

Монастир у скелі

   Мукачівська стрімко везла нас в гори і час швидко промайнув за розмовами і шашматами. Вивантажились у місці призначення і поїхали до гамазину, дехто робив деякі закупи, а дехто помпував колеса собі і колегам. Погляд на мапу і впірйод.

Тішуся з напомпованих сліків...
   Досить швидко добрались до повороту на Нижню Стиняву. По дорозі ше робили троха світлин, дивились в мапу, і питались аборигенів де ж то нам перейти ту ріку. Дядько на зупинці показав на кущі і сказав люб’язно, що там є лавка через ріку. Так він назвав міст. Для тих хто схоче повторити, то орієнтиром буде поворот на Нижню Стиняву. Навпроти повороту за кущами є пішохідний міст, між трубами нафтопроводу.

    Отже кілька фоток моста і ми переходимо на інший бік. Далі рухаємось польовими дорогами в напрямку золотих куполів церкви. Спочатку перетинаємо дорогу на Стрий, потім кілька питань і вже піднімаємось в гору по мокрому ґрунту і траві. Сліки показують свою безпомічність. Ще кілька метрів і ми бачимо монастир.

    Далі пробуємо до нього добратись. Любко видерся з ровером ми троє лишили їх під схилом. Особисто мені монастир сподобався дуже. Якесь воно таке чаруюче. Дуже цікаво видовбано в скалі. Кілька різних проходів, а наверху дуже гарна панорама. Тут ми робили багато фотографій. Бо жовте листя і зелений мох були просто неймовірні.

    До потягу лишалась година але ми не знали кіко кілометрів нам вкручувати, тому вирішили що не будемо спішити а просто перекусимо спокійно і поїдемо на наступній електричці. Що ми успішно і зробили. Троха пожерли, троха поржали і вйо. Спочатку думали їхати дорогою з села Розгірче в Стрий. В неї є свій плюс і мінус. Плюс – нема автівок, мінус – стан дороги. Тому було вирішено їхати по трасі.

·

За годину були в Стрию. До електрички лишалось 45 хв. Купили кефіру пива і вйо на вокзал. Чомусь навіть думки не виникло, щоб по вокзалу і перону перейтись пішки, а не їхати на ровері. Брешу, в Любка така думка виникла. І тут до нас причепилось двоє поліцаїв. Так згідний що порушили, але як на мене усного попередження було б достатньо, а нє, вони давай нас тягнути у відділок для складання протоколу про адміністративне порушення. До електрички лишалось 15 хвилин, а ті двоє не поступались. Було ясно, шо хтіли бабла. Сказали кинути 20 грн. біля колії, і що мені особливо запам’яталось це остання фраза того поліцая «Ви пацани львівські, але ми тут тоже не лохи». Як би був час і натхнення мож було і з ними сперечатись, або сісти на ровер та втекти, але хотілось додому. Ще одна ідея виникла потім, кинути біля рельси не 20 грн. а 1. Ну але як то кажуть після бою руками не махають. Може хтось маю достатню юридичну підкованість щоб розказати нам як нам тре було діяти найкраще.

В електричці були знов шашмати, пріколи над сплячими учасниками подорожі, співчуваючі зітхання людей які бачили те як ми боролись з поліцаями. І так ми швидко добрались домів.

Цифрами особливо не пишаюсь, але вони наступні: 

 – Час на ровері: 2:13:33
 – Середня швидкість: 19,6 км/год
 – Максимальна швидкість 36,1 км/год
 – Пройдена дистанція: 43,77 км

З.І. Пора міняти ланцюг…