Спогади
матрасника

Night Madness

Світлини

Intro

   Вже було написано багато про змагання з точки зору учасників . Я ж напишу з точки зору…сам не знаю кого. До останнього моменту не знав чи поїду взагалі. Ще до самих перегонів думав буду брати участь, але  ближче до перегонів знав що буду хіба в якості глядача. В останній момент вирішив взяти батьківську відеокамеру, що в принципі нове для Бескиду, так як завжди присутня лише фото техніка, при чому часом в надлишку.

   Приїхав на стартову галявину о 22:30 і зразу почав знімати настрій людей, їхні усміхнені обличчя, бойовий дух, натхнення і інші емоції. Дуже файно було видно зміни настрою і виразу обличчя під час перегонів. Були хлопці з ТРК Люкс з дууууже потужним світлом, і я звичайно паратизував, і пристроювався збоку щоб за зняти гарно освітлені об’єкти.

Надобраніч

   Останні приготування, постріл стартової хлопавки і всі рвонули, хоча перші калюжі декого трохи притормозили. Ну що ж вони поїхали, а ми лишились. Максим рубав дрова, Алекс пиляв дрова, Люда з Володьою готували чай, я фільмував, хтось фотографував. Потім ми пішли на кінцеву ділянку траси, для знімання і фотографування учасників на першому колі. Андрій мав бенгальські вогники якими ми вітали учасників перегонів. Після того як всі проїхали по 1 колу, вернулись на старт.

   А сніг все йшов і йшов, мій ровер вже став схожий на сніжну скульптуру. «Де мої лиииижі….» – кричали на другому колі учасники, ми ж пропонували їм чай, а вони не відмовлялись. Єдина дівчина на трасі зупинилась на піт-стоп після 2-гого кола де її ровер почали оглядати кілька бескидівців, а Марту відігрівав персональний механік :).

   Час йшов, сніг падав, учасники проносились, Мирон всіх розганяв після КП, чай варився, вогонь горів, народ спілкувався. Заспілкували і мене проїхатись одне коло. Тому Усамич, Алекс і я поїхали в повільному темпі. Що ж скажу я вам. Траса вночі і засніжена сприймається зовсім по іншому. Їхалось важко. Було кілька важливих факторів. Сніг мете в лице і в очі, обмежена видимість, останній прийом їжі 9 годин назад, давались в знаки. Мороз заморозив мій гідропак тому муси відігрівати трубку, бо дуже хотілося пити. Також по дорозі ми вирішили троха підкріпитись і з’їли по канапці.

 

   Окрема історія з їздою вночі по засніженому лісі. Потрібно бути дуже уважним і обережним, особливо з гальмами. Я ні разу не впав, але варіантів було купа. Дуже мені сподобалась стежка поміж деревами перед фінішем, особливо коли ми троха розігнались і дорога пішла донизу, було дуже приємно чути Алекса який їхав позаду і казав «Я затиснув гальма і далі їду». Доречі цю ділянку я їхав без світла так як не було потреби. Приїхали ми на фініш досить змучені, але в хорошому гуморі. Народ грівся коло багаття і жваво спілкувався.

 Доброго ранку

   Ось вже всі приїхали, вже зібрали речі, склали намет і народ почав розїжатись, а коло багаття було так файно. І лишилось тільки троє хто останніми поїхали звідти. Марта, Любко і я.

   Ранкове, засніжене місто просто казка. Автівок майже нема, все біле, тишина. Багато можна побачити в такий час. Перевернутий сміттєвий контейнер, повалений світлофор, або те як занесло таксиста в самому центрі і розвернуло на 180 градусів.

   Додому я попав по шостій. Поїв, прийняв душ і в люлю.