Спогади
матрасника

Будапешт

Дунай, Буда, Пешт, чардаш, марципани…

Світлини

Intro

А давай…

А почалось все як завжди з пива. Сиділи ми в кнайпі і як завжди придумали собі пригоди на дупу. Може то поїхати погуляти в Будапешт. Далі було ознайомлення з пропозиціями від тур фірм, які не відрізнялись привабливістю. Було вирішено їхати самим. Ознайомлення з послугами тур фірм на предмет оформлення віз оскільки 2 рази метатись в Ужгород ніхто не хотів. Візи нам зробили в Міст-турі, а також забронювали готель з мега цікавою назвою «Ебен», за що їм дуже вдячні, і персонально Вірі :)

Доба 1-ша, гоу гоу гоу

Далі логістика така, в п’ятницю о 20:29 їдемо до Чопа, а там дасться чути. Квиток на потяг Москва – Будапешт обійшовся нам по 70 грн. з носа. О 2:20 ми в Чопі.

Зі Львова їхали в російському поїзді Москва-Будапешт , російські провіднички більше 4-ох годин пробували вразити нас своїм блискучим інтелектом, але їм це навіть дуже не вдалось. Єдине, що Їм блискуче вдалось варити нашого брата оскільки температура у вагоні була 26-27 градусів за дядьком Цельсієм.

Чи відомо вам, що квиток зі Львова до Будапешту на потяг коштує 490 грн.? Але мабуть мало кому відомо що можна тим самим потягом добратись за 250 грн. Нам це стало відомо 30 хв. і ці слова я пишу, під прискіпливим поглядом Рудька та фаната селтіка , на одному з вокзалів «столиці» Закарпаття, Чопі. Мєсна залатая маладьож развлікає нас шансончіком з мабілки. Тут ми вияснили що квиток до Будапешта на той самий потяг на якому ми приїхали коштує 167 грн. От і сидимо, тайпаю звіт, Оксана з Дімою(який шпіляє якісь гонки) обговорюють всяку фігню, Іра спить.

Чекаєм потяг о 6:30.

На Будапешт…

Поки ми вбивали час грою в танчіки, настала пора помалу збиратись. Пограничний контроль, питають чого і куда, говоримо правду. Залазимо в обшарпаний вагон, де повикручувані лампи, знята обшивка і т.д. Бабці просять щоб ми взяли по дві пачки папіросів. Беремо. Якихось 10 хв тряски і нас аже шманають мадярські митники, чесно зізнаємось що маємо по 2 пачки папіросок(що дозволено) і виходимо на вокзалі в мадярському прикордонному місті Захонь.

Тут наш обшарпаний вагон відчіпляють і причіпляють штук 5 хороших вагонів, в які ми і завантажуємось. У цих вагонах купе на 8 чоловік, ми їхали 4-ро. Було зручно. Троха спали, хоча нас двічі будили мадярські провідники, уявіть, спиш собі, а тут різко відкриваються двері зі словами «вар, вар, вар,вар», троха сміялись, троха жерли. Сонечко пригрівало через вікно, і здавалось, що погода буде просто чудова. І так 4,5 години.

 

Будапешт кілеті…

Так називається західний вокзал Будапешту на який ми прибули. Що помітно, що в нас вокзали, в порівняні з Угорщиною, та і Польщею, і тим більше Росією, кращі, і то так суттєво.

Пару жестів, мичань, комбінування пальців і англійської мови, і ми вже маємо кілька їхніх тугриків(форентів) і купуємо квитки на автобус, попередньо завітавши до туристичного інформаційного бюро, де нам троха розказали, показали, і дали мапу. Вирішили їхати в центр, троха прогулятись, і їхати поселятись в готель. Сіли, їдемо, нам сказали виходити через 2 зупинки. Вийшли. Як казав Богдан Трохимович з села Краківці, «Я х… знає де я є». Покрутились, зрозуміли що то явно не центр, і що ми поїхали в протилежну сторону.

Покрутили мапу, і зрозуміли, що ми не так далеко від готелю. Йдем туди? Йдем. А фіг там мапа покриває лише центр міста. Купили атлас Будапешту. Він і слугував нам ДЖіПіЕсом. За 40 хвилин здибали готель. Поселились. Першим що я зробив потєгнув пива, а наші попутчікі замкнули себе в коридорі : )

Отже троха перекусивши і видудливши по пляшечці пива, ми рушили підкорювати столицю мадярщини. Трішки освоїлись з валютою і проїздом, і  рушили до центру. Їхали в метро тому ніц не виділи. Приїхали і по азимуту в напрямку ріки. Дійшли до Дунаю, і перше враження, що вода в ньому не така чиста як хотілось би, ну але будь яка велика ріка у великому місті така. Було вітряно, але весело. Мости, замок, кораблики, все вражало. Ідем на міст? Ідем. На мості ми стали свідками мотопробігу, стільки байкерів я ніколи не видів. Пару світлин.

Нас манить до себе замок Буди, який височить над Дунаєм. Він здалеку виглядає величезним, а з близька… Йдемо. Вирішили не матраснічяти і не їхати фунікулером, а якось туди добратись пішки. Ну і інтуітивно топали.

Дотопали. Територія відкрита для вільного відвідування. Територія здорова. Щоб оглянути все тре мабуть пару днів. Темніє, пора би вже і честь знати, а ще потрібно повечеряти. Що виявилось не так просто в центрі Будапешту. Або кнайпи де сам алкоголь, або гламурні ресторани, або кавярні. Вирішили повернутись до готелю. Вечеряли в торговому центрі, піцою. Піца смачна. Повечеряли за 10 євро на 4-ох, з пивом :)

Готель, душ, і здоровий сон, були вже досить змучені, і дорогою і гулянням.

З.І. В готелі зустріли Львівських туристів, з якими ми з самого початку хотіли їхати. Єдині їхні слова "Ми такі замучені", ми теж були замучені, але ми говорили, "Але тут кльово". От такі то пироги.

Доба 2-га, тропічно – теплохідна

8:00, як це чудово просинатись не вдома, а в Будапешті. Сонце світить через вікно, тішить своєю наявністю. Так не хочеться і водночас нетерпиться встати, адже попереду ще стільки не баченого, цікавого. Встали. Вдягнулись, йдемо до низу. Сніданок стигне :)

За сніданком обговорили план дій. Звірили годинники. І за 20 хв вже вийшли. Їдемо трамваєм, щоб більше побачити. Доречі, купили одноденні безлімітні проїздні, можна кататись до сраної немочі :). А першим нашим пунктом був Тропікаріум. Будете в Будапешті, обовязково відвідайте Тропікаріум. В готелях завжди є стенди з маленькими флаєрами. Там ми здибали флаєри в Тропікаріум. Знижка 15%. Багато за Тропікаріум розповідати не буду, поїдете подивитесь, або дивіться фотки :Р

Обід. Знов піца. На цей раз в гламурному PizzaHut.
Наступним нашим пунктом був кінотеатр ІМАХ. Хотіли ми подивитись 3д кіно. Приїхали туди, а єдний сеанс який буде це Підводний світ галапагосу, але на мадярській мові. Так як мадярська нам звучала не інакше як "вар, вар, вар, вар" ми вирішили відмовитись і виконати інший запланований пункт, покататись на теплоході по вечірньому Дунаю. Вйо на набережну.

Було десь коло 7 години вечора. Теплохід "Легенда Дунаю" чекав своїх пасажирів. Вартість квитка була 4900 форінтів(~16 євро), але ми вирішили сказати що ми студенти, ціна знизилась до 3700 (~2 євро). Студентські в нас не перевіряли. Скажу що це варте своїх грошей. У вартість входить бокал шапуня, і пиво/вино/кола на вибір.Світло вечірніх мостів, підсвітка замку, парламент, монумент Гелерту, памятник Єлизаветі, це все варто бачити. Приємні дівчата гіди зробили привітання та пояснення на кількох мовах, і ми вже відчули похитування теплохода на хвилях Дунаю. Так ми плавали годину, дівчата розносили напої.

В готель ми повернулись пізно, тому мали пізню вечерю з канапок, з заздилегіть привезених українських ковбаси та сиру.

З.І. Доречі купували денні проїздні, він вигідний якщо ви збираєтес б здійснити не меньше 6 поїздок за день. Хоча є набагато привабливіші варіанти, про які ми вже дізнались згодом.

Доба 3-я, парламентсько – гірська

Це ранок був не меньш чудовим ніж попередній. Це був останній оплачений день в готелі, але їхати ми не хотіли. Вирішили залишитись ще на одну ніч, але в хостелі. Отже як завжди сніданок, збори. На рісепшені купуємо відкрити, пишемо привітання, і вкидаємо в поштову скриньку біля готелю.

Сьогодні вирішили йти до парламенту. Будівля вражає своєю монументальністю. Це варто бачити. Туристів коло парламенту не багато але є. Ще кілька фото коло Дунаю, і йдемо шукати хостел. Верніше ми вже знайшли котрий хотіли, в інтернеті, а тепер шукали в місті. Наш хостел знаходився в центрі міста, але ця частина центру була не такий туристична, але не меньш цікава. Знайшли свій хостел, поселились, чесно кажучи після фотографій і опису в неті, були трішки розчаровані, але нас таким не налякаєш. Вийшли в гамазин, купили продуктів, пообідали.

Післяобідня програма включала в себе відвідання гори Гелерта. То там де кубіта на верху стоїть з простягнутими до гори руцями. Перед тим як їхати вирішили зайти в спортивний магазин, хотів я подивитись на лижні шоломи. Підходжу до продавця, кажу, ду ю спік інгліш, а він махає головов шо нє, і каже хіба дойч. Тут вже я махаю головов шо нє. Ну ходимо, дивимся, вже зібрались йти, і щось говорили між собо українською. А тут той продавець взивається "А шо слабо українською говорити".  Так то був наш, з Ужгорода. Говорили хвилин 20. Видно що людини хочеться поговорити з земляками. Розпрощались, і вйо на гору.

Чим вище піднімаєшся на гору тим гарніший краєвид. Мені ця гора нагадала наш Високий замок, тіко більший. Уявляю як там красиво коли все зелене, особливво ввечері. Мабуть та гора всипана закоханими парами, в теплий, літній, вечір. Що говорити про тих людей котрі живуть в будівлі на самій горі. Просинатись кожен ранок з таким краєвидом це дуже чудово. Вечоріє, ілюмінація мостів, будівель, вуличок просто вражає.

Вертаємось в хостел. Вечеряємо біля хостелу в забігайлівці типу, все готове, але свіже гріють в мікрохвильовці. Довго не можемо попрозумітись з продавцем. Згадали закарпатську мову. Крумплі і в мадярів крумплі. Цікаво що ваги там не було, порція накладалась на око. Порція така що важко доїсти, а як доїдаєш то не можеш встати. Нажеритсь на двох обійдеться десь в 7 євро. Далі був хостел. Перегляд фоток. По пиву і спуняти.

 

Доба 4-а, монетко – прощавально – закупівельна

Останній ранок в Будапешті. На дворі мабуть найкраща погода за всі дні нашого гостювання. Сніданок. Збори і вже в 9 годині виходимо на двір. Потяг о 16:23. Вирішуємо розділити нашу кумпанію, і зустрітись на вокзалі о 15:00. На сьогоднішн половину дня, в нас заплановано зовсім трішки. Кинути монетку в Дунай, та ж звичайно, як тут без шопінга. Так ми і гуляли кварталами і вуличками Будапешту, троха закупились. Дошкандибали до Дунаю. Кинули туди по кусочку металу з тризубом. Пообідали в уже звичайному кафе "підігрій в мікрохвильовці", але з якимось китайсько-японсько-корейським нахилом. Було смачно, багато і гостро. Вйо на вокзал.

На вокзалі були о 14:00 і взнали, що по-перше, наш потяг їде з іншого вокзалу, по-друге, є потяг о 15:23. Добре що наші попутчики вирішил прийти на пів години раніше, і ми все ж таки встигли на той потяг. Інакше, на би було на порядок довше і складніше добратись до Львова.

Якимось чином касирша вирішила дати один з чотирьох студентський квиток до Захоні. Але дівчячя посмішка, не розуміння мадярської, і довге риття в суммці у пошуках студентського зробили свою справу. Провідник сказав ок, і пішов собі. за 4,5 години ми були в Захоні, ще за годину в Чопі. Ще за годину сіли на потяг Ужгород – Харків, і вже о 4:30 ранку були ві Львові. З приколів було те що цигани купили в нас квитки на потяг Захонь – Чоп вже після використання.

 
Outro…

Що я можу сказати. Я дуже задоволений нашою мандрівкою. Дуже тішуся що не поїхали з тур-фірмою. Будапешт мене дуже вразив, дуже хочу туди ще раз, особливо коли буде зелень, як на деревах так і в кішені :). Їхати туди самому ні каплі не складно, але як на мене на порядок цікавіше. Роман з спорт магазину казав, що Угорщина це та сама Україна, але меньша і мадярською мовою, казав що зі всіма можна домовитись, все вирішити і т.д. Мождиво на такому менталітетному рівні він і правий, але як на мене на макро та мікро рівні, різниця є. Вони в Євро союзі, нами там ше навіть і не пахне. Якщо взяти побут, то в них все простіше, зручніше краще. Взяти їхні супермаркети. Полиці завалені товарами навіть в найменьших та простих супермаркетах, не кажучи вже про гігантів Ашан і Теско, причому там вражає вибір, на поличці довжиною в 3 метри буде стояти 10 різних виробників певного товару. Наші магазини навіть в свої найкраші часи ховались проти їхніх зараз. Коли я заходив в магазин з рюкзаком, чи кульком, чи ще чимось, то жоден охоронець не казав ні слова, а в нас зразу, як правило бидлувата охорона, вважає за свій обовязок скомандувати тобі, щоб лишив сумку в комірці. Про дороги я мовчу. Велоінфраструктура, теж мовчу. Пиво я люблю, але мені не подобається що в нас, в будь-який час, в будь-якому громадському місці можна побачити когось з фляшечкою пива, в них це не прийнято, за чотири дні и не бачили на дворі нікого з пивом. Коли ми запитались в незнайомця в електричці чи можна пити пиво в електричці, він сказав що він незнає, оскільки ніколи така ідея в голову йому не приходила, хоча по електричці ходить тьотя з візком і торгує пивом.

Їдьте, дивіться, фоткайте, гуляйте, насолоджуйтесь, відпочивайте…  Будапешт, чекай нас ще раз….