Спогади
матрасника

Розвиток чи упадок

Підкинули мені чудовий текст з сайту http://www.bike-pro.kiev.ua. Приведу цитату

"Не всегда было так. Десять лет назад кросс-кантри представляло собой именно то, что вложенно в самом понятии "кросс-кантри": езда по обширным кускам сельских местностей, из пункта А в пункт Б через пункт Ц. И чем длиннее, тем лучше. Вы делаете свой собственный маршрут, проводя много времени над картой местности, испытывая судьбу и совершая ошибки. Заблудиться это часть веселья. Тысячи необъятных километров и неисчеслимое количество дорог на ваш выбор и множество блуждающих как овцы, отбившиехся от стада, байкеров. То были времена, когда мобилка была пределом мечтаний, магазины в воскресенье не работали, а интернет был чем-то, что университетские заучки использовали для разговоров о фракталах и постмодермизме. Старые маршруты требовали старого планирования, а кто имеет время на это? Сейчас эпоха информационных технологий, 24-часовых новостей и сообщений с картинками, а-ля MMS. Новая генерация кросс-кантрийщиков – белые воротнички – люди, у которых много денег, но мало времени. Очень много желания проехать на новой раме/вилке/оборудовании, но настолько же большой недостаток свободных минут, когда всё это можно опробовать." 

Подумав. А так і є. Зараз пересічний крос-кантрійщик – це чувачок у красивій і кольоровій велоформі, з кльовою виделкою, обовязково дискові гальма, кртуі окуляри з прозорими або жовтими скельцями, обладнання класу Deore LX – XTR і т.д. Перед тим як кудась їхати він перериває всі інтернети, шукає звіти, мапи, GPS треки і т.д. Пояснення тут дуже просте. Людина сидить 5 днів в офісі. Заробляє N грошей. Людина для того щоб якось розвіятись знаходить собі хоббі. Наприклад ровер. Припустимо Людині для проживання вистарчає X грошей в місяць, де Х явно меньше N. Людина відкладає Y грошей, де Y=N-Х.

Отже Людина отримує шалене задоволення від катання на ровері, або хочаб взаємодії з ровером. Мені нарпиклад часто подобається просто дивитсь на ровер :). Допустимо Людині виходить присвятити 2 вікенди на місяць для подорожі, оскільки є багато побутових потреб, сходити на базар, в магазин, полагодити кран і т.д., які як правило робляться на вікенди. В такому випадку одна з взаємодій з ровером, є витрати певної частини Y грошей на апгрейд велосипеда, і безумовно ця частина приносить багато задоволення. Звідси і взялося нове покоління крос – кантрійщиків. Яким і лишається хизуватися перед такими самим кантрійщиками новою вилкою, перекидкою, гальмами, а не кілометражем у велокомпютері, оскільки через брак часу, він не використав і 20%  потенціалу його ровера. Я доречі відношусь скоріше саме до таких кантрійщиків.

І ця ситуація не тільки з роверами, ця ситуація і з фотографами які купують фотік за 1000 доларів, і масимум виходять пофоткати нічний Львів на вихідних чи квіточки. Така сама ситуація з тими хто купує дорожезні машини, щоб возити свою тушу з Сихова/Топольної/Левандівки на роботу. Така сама ситуація з кубітами, що витрачають купу грошей на модні речі і косметику, щоб цілий день показувати це все екрану монітора. 

І коли такі люди зустрічаються, то діалог йде не так як потрібно. Коли зустрічаються два фотографи, вони не кажуть, що ось я сфоткав дуже гарний захід, а я пташку, вони говорять, в мене Нікон Д80, а в мене Кенон 450Д. Автомобілісти не кажуть, я стільки побачив завдяки своїй машині, а кажуть в мене двігло 2 літра, а в мене 140 коней. 

То в чому мораль… А мораль в тому, що ми купуємо забавки для того, щоб компенсувати недоотримане через брак часу, задоволення від наших інтересів. І багатьом потрібна власне забавка як забавка, а не як засіб. І це замкнуте коло, яке важко розірвати, і саме головне питання чи потрібно це робити, думаю що багатьох такий устрій задовільняє.