Спогади
матрасника

Хроніки “Проба hard ver. 2009”

 "Я заплачу за тебе стартовий внесок…"
Усама

Світлини

Intro

"Проба hard ver." представляє собою 6-годинний, командний марафон, по трасі довжино 8 км, в Брюховецькому лісі, поблизу Львова. Після Вульок я зарікався більше не брати участі у змаганях, тому що, для мене особисто ніякого задоволення, а напрягатись потрібно не погано. Відповідно, Проба аж ніяк не торкалась моєї уваги, я там не був і не хотів. Але так сталось, що я все таки брав участь, і змушений визнати, не жалію ні грама.

До старту лишилось…

13 годин – Я спокійно збираю речі для подорожі до скелі троніг, і вже планую лягати, оскільки вставати в 4-тій годині ранку. Раптом, дзвінок в двері. Прийшов Усама. Хоче вижимку, і хоче щоб я їхав пробу з ним в команді, оскільки його напарник захворів. Правдами – неправдами він мене вмовив. Тепер я збираюсь на Пробу. А я вже встановив багажник і болотник. І я два тиждні не сидів в сідлі. Та і взагалі я матрасник.

12 годин – а звідра лиє наче десь в небесній канцелярії лопнуло дно басейну.

10 годин – Лягаю. Довго не можу заснути.

~7 годин 30 хв – Засинаю

3 години – Просинаюсь, спав 4,5 години. Але почувась нормально. Варю макарони, снідаю. Контрольний дзвінок від Усами. Закутусь в непромокний одяг. Рушаю.

1 година 30 хв – на левандівському мості зустрічаю E-one'a та Усаму. Їдемо разом. Води багато, дощ падає, в черевики закидає воду, помалу починають мокнути ноги.

50 хвилин – Прибуваємо на місце старту, людей не багато, але атмосфера приємна, Усама йде реєструватись. В нас номерки 14 та 13. На номерках є назва попередньої командиі і нік учасника, нажаль назва старої команди і нік Марча, котрий захворів. А ми тепер називаємся BB (Beskyd Balls), беру собі номер 13. Триндимо. Усамич розливає свій електролітичний напій. Смачний.

0 хвилин – стартанула еліта. Болото летіло, ланци напрягались..

Після старту пройшло…

5 хвилин – стартують аматори. Усамич їде перше коло, я на базі. Засікаю 25 хвилин. Jed – любитель великих окружностей діаметром 29 дюймів, так розігрівається що рве ланц.

32 хвилини – стою на старті, чекаю Усаму. Він летит. Передає мені естафету. Стартую. Їду своє 1 коло. Траси незнаю тому їду не дуже швидко. Поки був на стартовій поляні, чув слово торчки, приблизно через 1 км після старту, розумію що малось на увазі. Різкий підйом догори. Перший виїжджаю своїм ходом. На другому, чую що дуже важко, пульсометр показує 191 удар. Злажу і йду пішки. Мене обганяє Спіріт. Далі спуск. Минулого року були такі змагання "Брюховичі", на трасі яких я був 1 раз. Організатором змагань є п.Мирон. І тут я згадую, що частина по якій я їду, нагадує мені трасу "Брюхович" і тут я бачу кого, правильно Мирона. Він стоїть на КП. Їду далі. Наступний кусок нагадує фінішну непряму "Вульок". На сінгл треку чую "Славік, пропустиш мене якось", я спритно вискакую з сінгл трека, за що отримую "Дякую" від Живчика. Виїжджаю на асфальт. Куда їхати невідомо. GSM навігація з Усамою, і я вже печу по трасі, і звертаю на пісок. Єх пісок, як він мене вимотав. Їду, і рахую кілометри до фінішу. Сплутав частину дороги коло смітників, і поїхав не туди. Але отримав консультаці від судді на КП як треба їхати.

1 година 12 хвилин – фінішую, предаю естафету Усамі. Троха піджераю родзинок. Тусуюсь.

1 година 43 хвилини – з'являється Усама, з певних причин відправляю його на наступне коло, за що чую, "готуй макарони" Приготував Усамі макарони.

2 години 15 хвилин – Усамич передає мені естафету після двох кіл, і я виїжджаю на своє друге коло. Якось їду. Дорога стала гіршою. Зубата гума Львівських велосипедистів перетворила все в кашу. На тому самому сінгл треку, знову чую що позаду хтось свиснув. Я знову спритно вискакую, і коло мене проноситься Rosen. Знову біля смітників не туди, але вже ближче до потрібного.

2 години 58 хвилини – фінішую передаю естафету Усамі. Йду жерти макарони.

3 години 27 хвилини – Чи то я повільно грів, чи то я повільно їв, але як тільки доїв зразу приїхав Усама, і я вийшов на трасу. Їду своє 3 коло. Їду важко, оскільки тіко поїв, аж внизу живота збоку колить, пробую їхати повільно, щоб все пройшло. Їду. Це коло було саме важке. Перед виїздом на трасу, їду і навіть не слідкую за трасою, просто їду про щось собі думаю. Тут чую крик "зліва" автоматом смикнув руль і втік вправо. Мене обганяє Jed, ну що ж великим колесам великі швидкості, пробую причепитись до нього але вже за 100 метрів втрачаю. Пісок. Як же він мене вимотує. Цього разу я поїхав правильно. Але судді на КП вже не було.

4 години 15 хвилин – фінішую, Усама попер, бажання їхати більше нема, але розумію, що треба, лишилось фігню проїхати. Час пройшов якось швидко.

4 години 48 хвилин – Усама з'являється на горизоті, і я стартую, розумію що потрібно їхати швидко, щоб ще встигнути пустити Усаму на останнє коло. І справді чи то психологія, чи друге дихання, але це коло мені здавалось найшвидше. По дорозі зустрів Алєкса та Галю, які витягали сміття з Алєксового ока. Знову пісок. Там хоч і рівно але мене це так вимотало.

5 годин 31 хвилина – фінішую, до закриття траси ще 10 хв. Встиг, Усама спішить на останнє коло. Я відпочиваю. Для мене ці змагання закінчились. Радості повні штани. І тут раптом мені, чи зводить мязи, в місці де з'єднється дупа і ноги, чи що, але я не можу присісти та нахилитись. Це було дуже тяжко і боляче.

6 годин 02 хвилин -Усамич фінішує, і нам зараховують коло. Все, ми закінчили. Чекаємо останніх, збираємо помалу речі. Ровер такий брудний не був вже більше року. Отже нагородження, обливання шампанським. Фотки. Оплески. Ми 5-ті, з 6. Але ми довольні.

Після фінішу…

0 годин 40 хвилин – вирушаємо на пошуки мийки для наших коней. Ледве їду, мязи болять страшне, Усама сміється, а я мучаюсь, якось через кілька кілометрів перейшло і вже більше не боліло. В одній мийці де не було жодного клієнта, нам загнули по 20 грн. за ровер, ми сказали "ні, дякуємо".

1 година 30 хвилин – знайшли мийку де вже було кілька людей з змагань. Стоїмо чекаємо поки домиють Авео. Мабуть у власника дуже цікаве життя, що він посеред дня в неділю тусується на мийці і показує мийнику, що помити, що протерти, що пропилососити. Таке відчуття, що він робив це нам назло. Як кортіло взяти жменю болота з ровера, і жбурнути йому в лобовуху. Ми чекали майже годину.

2 години 22 хвилини – дзвонить Паспорт і повідомляє радісну новину. Вийшла плутанина з протоколом, і в нас насправді 4 місце. Радості немає меж. Заводимо роверки в мийку. Я на бруднішому приїхав на змагання ))

3 години – Їду додому і по дорозі чую дивні звуки з передніх гальм, вони мені знайомі, це прийшла смерть колодкам. Попдаю додому. Відмиваюсь, відчищаюсь, їм.

Післявордя

Що ж, результатом я більше ніж задоволений, я не тренувався, не бачив траси, нікуди не збирався, не виспався, але я доїхав, ми не останні, ми наступні після призерів, в мене болить поясниця, натерте одне місце, на грудях слід від перетисненого пульсометра, колодки передні пішли спати. Всім дякую, оргам, учасникам, фотографам, суддям, мийнику і всім, всім, всім. День пройшов не дарма.