Спогади
матрасника

Що ховає город, ліс і горище?

Світлини

Як ви мабуть знаєте, час від часу, я провідую свою тещу в Закарпатті . Вихідні два тижні тому не відрізнялись від інших, окрім суспільно корисної роботи яка приносила мені задоволення, а родині користь. Чесно кажучи в голову закрадались думки покинути ІТ, і їхати в село працювати на землі, але думаю це скоро б мені набридло. А такі рідкі і не затяжні терапії просто в задоволення. Так ось цими вихідними ми збирали деякий врожай. Більшість того врожаю дуже смачна, і її можна вживати зразу після, а ще краще під час збору ))).
Так ось почали ми з смачної, достиглої, великої і соковитої малини. мммммм….

Перець, капуста і шпарагівка не такі смачні тому я їх просто сфоткав )))

І поки моя кохана займалась чисткою кукурудзи, я, разом з тестем, дбав про алкоголь ))))

Ми збирали рясний урожай винограду, котрого назбирали чимало, і це тільки з одного виногрдника.Заодно і ровера знайшов в підвалі.

Горіхи того року вродились, і я сфоткав мозок горіха)))

А потім, з підвалу я вибрався на горище. В мене ще здитинства (коли ми з братом лазили по горищі діда, і знаходили там ікаві речі, типу старого мікроскопа, великих канатів і дивних механізмів) горище асоціюється з всякими цікавими знахідками. Це горище перевершило мої очікування )))

А ви колись ористувались гасовими лампами? Я памятаю як ми з дідом запалювали на дачі, коли пропадало світло.

Кукрудзу розвішано на підсушку…

А чого варта стара, залізна праска, це не якась там бутафорія а справжній антикваріат…

А ракета, готова злетіти будь-якої миті, 5-4-3-2-1……..

А ще десь пів року тому, ми купили свиню і пігі-гріпал для неї, і дали на виховання батькам. Я її назвав Берта. Тому в майбутьному, коли вона стане шинкою, ми будем їсти бертаброди з шинкою, при чому наші бертаброди, бертушонка і бертісони будуть екологічно чисті, а не з якимось нітритом натрію. Подивіться в це миле, смачненьке личико…

Коли з городу дари закінчились ми пішли спати, завтра йдемо до лісу…
Завтра, принесло нам свіжість і вологу в мешти, ранкова роса працює без вихідних…

Але погодка була причудова не те що зараз, бардак.

І Боржава привіталась з нами, їй шо важко?

Грибів того року небуло, але Оксана знайшла кілька самітників.

Я ж часу не гаяв, а активно споживав вітаміни і мікроелементи у вигляді ожини, такої стиглоі і соковитої. 

Небесна канцелярія, малювала собі свої картини на небі.

А мені захотілось чогось терпкого і я переключився на терен. Такі цікаві відчуття коли береш жменю і зпихаєш повний писок цих, терпких ягідок)))

А поки Оксана лазила кущами у пошуках грибів, я присів пофоткати краєвиди і до мене прийшов незнайомець, довго я ганяв його по куртці поки сфоткав.

Калина і шипшина, дуже добрі для запарювання якісного, і корисного чаю, який ше й до всього виходить смачний.

А ше я приглянув діляночку, на південно-східному схилі гори, у лощиновому саду. Півдонно-східність цього схилу забезпечує чудовий краєвид на Боржаву, а також промені сонця у вікна з самого ранку. Хто зна, можливо мені набридне колись, міська біганина, і я захочу щоранку вітатись з сонцем і боржавою, а ввечері казати надобраніч, тій самій боржаві, набиваючи повен писок терпким тереном, і запваючи його домашнім винцем з власноруч зібраного винограду, а на мангалі, що стоятиме на терасі, шкварчатиме соковитий стейк, з ляжки Берти. Хто зна, хто зна..