Спогади
матрасника

Чинадійово – Мукачево, або літо почалось

“Макарыч! Принимай аппарат. Махнул не глядя!”
© Олексій Татаренко

Світлини

Intro

В п’ятницю, ми всією родиною з 2ох великих чоловік і одної мацьопкої чоловічки поїхали автом в Закарпаття. Очевидно, що свого ровера я не міг лишити вдома, тим більше по переду було 4 вихідних дні. Про то як пакувати дитячий візок і ровер з 29″ колесами в авто, я розповім охочим окремо. Але зібрати мені його зайняло десь години 2.

Пєрвомай

Поки у всяких прорадянсько-російських родинах святкують це свято, справжні українці горбляться на городах, закопуючи бульбу на зберігання на літо. Українці знають, що вклавши бульбину в український земельний депозит на 3-4 місяці, з відсотковою ставкою ~1500% на термін, буде мати шо хряцати наступних 9-8 місяців, ще й свині стане пожерти.

Ще в 90тих, мої батьки, як і більшість батьків, рясно використовували дитячу працю у сільськогосподарських цілях. І ще тоді, стоячи з відром бульби, посеред широкого поля, весь в пилюці, я собі пообіцяв, що як виросту, то ніколи, ніколи не буду мати город з бульбою, не буду її садити, а буду заробляти гроші і купувати. Зараз я трішки помякшив свою позицію, бо як буду мати хату і городик, то трохи буду садити, щоб на початку літа мати молоду бульбу.

То був такий ліричний відступ-пояснення чому, я провів ці вихідні як не щирий українець. А вирішив я приєднатись до бескидівців і проїхати маршрутом санаторій Карпати – Чинадійово – Бабичі – Загаття – Іршава – Виноградово – Вілок – Бене – Берегово – Мукачево.

Народ їхав в 7 ранку зі Львова, я ж мав до них приєднатись в 11 в Сваляві. Як приємно сідати у мукачівку в 11 а не 7ій.

Загрузився. Народу була купа. Особливо велосипедного. Виходимо на наступній і прямуємо до санаторію Карпати де є палац Шенборнів.

Тут я трохи мав трабли з багажником на новому ровері, але все досить швидко відрихтували. Ще охоронці здерли з нас по 2 гривні, а якщо б ми проїхали трохи далі то зайшли б через вільний вхід.

Потім зовсім трішки, трасою Київ-Чоп і ми попадаємо в село Чинадійово. В цьому селі є дуже стара фортеця. Якщо непомилаюсь, зіі слів дівчинки-гіда збудованиа вона була в 14 столітті.

Взагалі мені дуже сподобалось в фортеці. Буду показувати фотки і розповідати про неї.

Колись Чинадійово було дуже важливим пунктом, але завдяки свому розташуванню, напасти на неї можна було тільки з одного боку, відповідно тільки з того боку є дві башти. У фортеці продумана система коминів в стінах, для обігріву фортеці. В даній споруді немає жодної краплі цементу. Стіни зводились за допомогою глини і яєць. Під час радянських часів тут була військова частина, а коли Україна стала незалежною, військова частина з’їхала, і 17 років фортеця пустувала. За цей час дуже зруйнувався дах.

Через 17 років нікому не потрібності, місцевий художник Йосип Бартош, бере цю фортецю в оренду в держави на 49 років. Власними силами і за допомогою небайдужих він пробує відреставрувати фортецю, і зробити з неї мистецький центр. Дах було відновлено, черепицю збирали з цілого села і околиць. Але нажаль більша частина дубу з якого був зроблений дах і простояв кілька століть зіпсувалась. Уцілі куски майже не можливо було пиляти і забивати в них цвяхи.

На даний момент відреставровано кілька кімнат, і дах. В фортеці є музей, де виставлені роботи Йосипа Бартоша, та його дружини. Часом виставлються інші українські художники. Є також багато скіфської атрибутики та атрибутики інших культур. Наприклад меблі, це точна копія меблів які колись були в фортеці, зроблені місцевим майстром. Фінансування від держави немає ніякого. Все робиться силами небайдужих людей. Навіть музей безкоштовний, і є скринька для добровільних пожертв. Також кошти виручені з продажу картин.

Зараз фортеця бореться за гранд від ЄС для повноціної реставрації. Цікаво, що багато українських художників не дуже поділяють ідею створення мистецького центру, поки ззовні фортецю не обліплять пінопластом і не заєвроремонтять. Орендарі ж хочуть лишити ззовні як є. Європейські мистецькі діячі, більше цінять те що є ніж наші.

Ми подякували дівчатам і поїхали далі на Іршаву.

Тут зелень, зелень, зелень…

Старою кам’яною дорогою повз пахучі сади…

З обідом на березі ріки Іршава…

Ми доїхали до Іршави, крізь яку досить швидко проїхали, щось ніц нас там не зацікавило. За Іршавою був перевальчик, з якого був чудовий грунтовий серпантиний спуск майже до Виноградова.

У Виноградові, місевий хлопчина на велосипеді, провів нас до руїн замку.

А звідти така панорама міста.

Саме місто ми не оглядали, а поїхали на берег Тиси, щоб розбити табір для ночівлі. Їхали по ДЖПсу, і заїхали в ліс. Стоїмо посеред пісчаного рову, пташки співають різні пісні і різними голосами, душно, а здерев капає конденсат, ну чисто тропіки, а джпс показує що ми пливемо по річці. Так і було, тільки води там вже давно не було. Знайшли місце на кам’яній гальці, то всім крім мене був масаж, бо я ж як справжній матрацник вожу з собою надувний матрац :Р. Повечеряли, потринділи, і спуняти в семій підйом.

За першу половину дня, в мене з’явилась чудова велозасмага, яка порядно гріла вночі. Ліг спати я в штанах і кофті, штани зняв зразу, пізніше проснувся весь мокрий, зняв кофту, знов просинаюсь бо жарко, розкрився, майже цілу ніч я спав розкритий, тільки зранку коли повіяло ранковою прохолодою я защібнув спальник. А так виглядав наш табір.

Зібрались і о 8:30 рушили в дорогу.

Часом була і вода. Великі колеса і груба гума рішають ;)

Заїхали в центр Виноградова. В очі кидається велика кількість велосипедистів. А коли ми під’їхали до костелу, то я офігів. Зправа вхід в костел, зліва велостоянка. Чи порібні тут якісь слова?

Оглянули місто і махнули на Вилок. Прикордонне село, де все дубльоване угорською мовою, а старші люди навіть не говорять українською.

Далі було чудове село Бене. Зверніть увагу на помальовані камінці. Все чисто, охайно. Всі таблички дубльовані, і для цього їм не потрібно офіційного статусу для мови, чи ще щось, їм треба, вони користуються і все тут. А який в них класний дім культури.

А потім було Берегово. Пообідали ситним боб-гуляшем, з квасолею для реактивної тяги і оглянули центр.

І поїхали далі, по дорозі вітались з дітоприножчиком :)

І ми вже майже в Мукачеві. Взагалі ми дорогу у 80 км подолали за 5 ходових годин, тобто в цих 5 годин входить обід майже годину. Огляд Виноградова і Берегова, фоткання, природні потреби, набирання води. і т.д. Я майже постійно бачив цифру від 25 до 32 на спідометрі. Це з баулами. А дороги на Закарпатті якісно кращі ніж на Львівщиіні, як і покриття так і розмітка, навіть водії на порядок толерантніші.

Перед Мукачевом, за 5 грн., можна подивитись на тих во, в яких око більше як мозок.

Дуже мені подобається їхній центр. Вже втретє тут.

Класна набережна, якою ми поїхали в монастир. Ну чому у Львові немає набережної?

Якщо глянути на фотожоплену ілюстрацію нижче, як думаєте, якій парафії належить монастир.

Вигляд з лавки під липою. Планували ще пройтись хресною дорогою, але почався дощ, ми зачихлились і гайнули на вокзал.

А так, я нацонально зачихлявся :).

На вокзалі сиділи десь години дві, готували чайок, слухали шансон від якогось дядька що їхав в Хуст. Забрались в Мукачівку і рушили домів. Дорога домів для мене була, 3 грн і 40 хвилин, для решти компанії ненаю скільки грн, але 5 годин. Тому в них такі лиця :)

А Меркурій махав нам па-па. )))

Взагалі, подорож мені дуже сподобалась, але я прекрасно розумію, що оглянули ми дуже мало, особливо другого дня. Тут треба або швидше їхати або більше днів, щоб оглянути все. Тому це буде просто розвідка, і наступного разу ця подорожу буде розтягнута на три дні, і буде набагато культурніша. Маєте шанс приєднатись :).

Сторіночка вело ґіка

Відстань від дверей до дверей: 169.98 км
Час крутіння педалів: 10:43 год:хв
Середня шаидкість: 15.9 км/год
Максимальна швидкість: 52.2 км/год

Мапа – згодом
Трек- згодом