Спогади
матрасника

Боржава альтернативна

— «Диви які кольорові,
певно словаки»
©народна творчість

Світлини
Світлини Хвві

Intro

Ще з тих часів як я вперше попав на Боржаву, манить вона мене кожного року. І цей рік був не виняток. Зі всіх гірських походів які я їздив, цей маршрут є найкоротший, але для мене найбільш важкий. Тим не менше це найкрасивіший гірський вело маршрут, по якому я їздив.
Посеред тижня запропонував людиськам два маршрути, класичний, яким вже я і ще пару чоловік їздили двічі і альтернативний. Підписалось 8 чоловік, куди будемо їхати мали вирішити на місці.

До світла

Їхали в неділю. Тому в суботу я автом завіз сімейство і велосипед в Сваляву. Файно виспався, цілих 8 годин, запхав в себе троха їжі і поїхав на вокзал м.Сваляви. Сів в електричку і вже за 50 хв. був у Воловці.

Поки їхав в джалізовому хробаку, то у Вовчому, кінцевий пункт нашого маршруту на повну світило сонце. “Файно є” – подумав я. Але вже “за поворотом” все було затягнуто сірою мрякою. У Воловці все сіре і дощ моросить прямо в писок.
За 10 хв. при повзла Мукачівка з невиспаною братією зі Львова. Останні дриги і ми вже йдемо догори.

Трав’яний горбик береться відносно легко. Троха спуску і починаються веселощі. Болота море. Капці прилипають до підлоги. Колеса забиваються. Весело.

Але то було не довго. Після болота починається основний набір висоти, де ми і перекусили трошка.
Я дістав свого ДЖЕПЕСА і сказав що йдемо по треку, всі поржали. А Хвві запевнив, що закритими очима маршрут пройде.

Так ми піднімались в туманну хмару. Дощу не було жодного разу, але від того туману все робиться вологим. А туман все густіший і густіший. І видимість вже не більш як 10 м. І ти їдеш/ідеш в нікуди.

Ось джерело. А це значить що підйом лісом завершився і ми виходимо на хребет. І зараз буде стара сироварня і перший чудовий краєвид.
Силует сироварню ледве вдалось розгледіти, краєвиди не вдалось. Вирішили йти не траверсом Плаю, а через Плай. Хвві каже так буде швидше і там заліковий спуск. Так і робимо.

Долаємо підйом. І вже бачимо всякі метеорологічні гаджети. Тут перекус і утеплення. Якщо стояти і ще й дме вітер то троха холодно робиться. Зробили діла і вйо. Минаємо метеостанцію, пса, і починається “шальоний даунхіл” (с), пару разів боюсь, але все обійшлось. Місцевість не знайома, і це насторожує, а Хвві каже все правильно. Ну раз ти з закритими очима маршрут проходиш то йдемо. Вже починається підйом, і я розумію, що щось не те.

Дивлюсь в свій ЖПС, і розумію що ми майже на г. Томнатик, і відхилились від свого курсу градусів на 100 вправо. Троха кіпішу і ми чимчикуємо назад на Плай.
Тут ми розуміємо що при всьому бажанні на мукачівку вже не встигаємо, оскільки на годиннику вже 3тя година дня, а нам ше пензлювати і пензлювати. ТА і навіть на наступний потяг часу в притик. Двоє парубків хочуть по швидше до Львова і вертаються звідси у Воловець. А ми рушаємо далі, вже правильним шляхом.
Взагалі Боржава в плані орієнтування проста як два пальці. Але в режимі невидимості, можна де хоч з блудити.

Трішки даунхілу і ми вже на полонині між Плаєм і Великим верхом. Починаємо підйом на траверс Великого Верху. Цей підйом був найскладнішим для мене завжди. А на цей раз дався відносно легко. Можливо це пов’язано з тим, що видимість максимум метрів 15, і ти не усвідомлюєш наскільки ти маленький і нікчемний для цих гір, відповідно психологічно легко, крім крутого обриву в туман по правий борт :).

На траверсі ВВ сірий туман часом ставав білим. Коли сонце світило файно. Вийшли на хребет і в Хвві сталось ТО. Замінив задні гальмівні колодки. Валимо далі , по хребті. Місцями сильний вітер, то тікаєш за горба.

Часом бачиш, що тут хребет настільки вузький, що тікати просто нема куди.

А часом вітер тішить нас віконечками просвіту, щоб ми могли узріти ту красу за якою приїхали.

Ловимо ті просвіти на камери, хто зна, що буде далі.

А ось вже видно Стій з його стовпом. Ще кілька ривків і ми вже на Стойові.

Вперше в житті бачу хмари нижче землі на котрій стою. Заворожує. Розумію що варто було йти і блудити в тумані.

Таке цікаве явище, по один бік хребта туман і хмари, а по інший бік чисто, і світить сонце. Інший світ, розділений клькома сотнями метрів. І нам туди де тепло, і це тішить.

Піджераємо червоної квасолі для реактивної тяги, знимкуємось на фоні стовпа, і вйо каменюками до низу.

Василько ясно шо не міг без снейкбайта, поки він клеїться, ми з кумом вирішуємо чи їдемо з і всіма класикою, чи незнаною для нас альтернативою.

Другий варіянт переважив. Якщо раніше трек був мальований і ходжений і їжджений, то звідси це був віртуально мальований по знимках гугил ирс. А по тих знимках віртуально легко малювати, а як промажеш в реалі то буде ой як тєжко, тому кожні 200 метрів перевіряю чи прально їдемо. Доречі якраз той район дуже файно зафотканий, і видко всі дороги, але близько 3-4 км маршрут пролягає якраз там де фігова якість знимки і ніц не видно. То мене насторожувало. І не дарма. Бо все що було гарно сфоткано збігалось з дорогами вказаними на генштабівці, а як тільки ми в’їхали в квадрат що був погано зазнимкований, дорога стала зовсім не такою як на генштабівці, але слава богу вернулась в правильне русло. Бо я вже трішки переживав.

Тут ми розділились.

І ось ми в двох їдемо до військової частини. Трішки знимкуємо і вйо далі донизу.

Спуск лише частково нагадує класичний, а так майже без каміння і з прямим відрізками. Їдемо по трьох слідах від кросових мотиків.

Так ми добираємось до ріки Головчак.

Вона вирізала собі русло в горі а лісовози тим користуються. Накидали каменів і стовбурів прямо в ріку і вийшла дорога.

Було пару бродів.

І ми доїхали до ріки Боржава.Звідти починаються села, і відносно рівниний 30 кілометровий кусень до Сваляви.

Неділя, всі селяни на дворі, і до них приїхав цирк, коні педальні. Їдемо тими глухими селами, то ті що далі від траси, і так не дуже приємно, бо відчуваєш на собі десятки поглядів. Ниці погляди від парубків, хтиві від дівчат, здивовані від бабусів. Дітвора зустрічає нас так як в старих фільмах дітвора зустрічала автівки. Всі думають що ми іноземці і кричать нам в слід не то словацькою, не то мадярською. Махають нам руками, і дуже тішаться коли ми махаємо у відповідь. Мені навіть махала маленька дівчинка, як сиділа у візку. Не раз чується, “то певно словаки”, а я їм у відповідь, закарпатською, “а кілько тут, до СвАляви”, наголос на А. Розгублюються, і лише за секунд 30 дають відповідь.

Вибрались на трасу, тут спокійніше. Їдемо в сторону заходу. І кожен пагорб кожен поворот, відкриває нам різні заходи сонця, я нарахував 6 за той вечір. В якось мені так файно їхалось, теплий день, тиша, тільки часом цвіркуни і жаби чуються. Автівок майже нема. Прекрасний захід сонця на горизонті, який знизу підсвічує силуети. Так би їхав і їхав.

І ось хатина з родиною, теплий душ і запашна вечеря. Мої дівчатка, яких не бачив цілий день і дуже скучив. “Файно є”, подумав я потягуючи пиво, і дивлячись як сонце остаточно закотилось за горизонт, складений з гір.
Чи поїду ще? Обов’язково!!! Коли?

Сторіночка велогіка:

Відстань від дверей до дверей: 65.59 км
Час крутіння педалів: 06:57 год:хв
Середня шаидкість: 9.4 км/год
Максимальна швидкість: 44.2 км/год