Спогади
матрасника

Сокальський монастир оо.Бернардинів максимального рівня безпеки

Світлини

Отже, якось суботнім ранком вирішили ми поматрацити автом. І довго не обирали маршрут, а вбили двох зайців. Відвідали місця де я провів дитинство, і одночасно подивились на старий монастир, в якому тепер сокальська колонія. Колись я щодня бачив картину на фото згори. Оскільки мій щоденний маршрут до школи пролягав по мості через ріку Західний Буг, з якого і відкривається цей попсовий, але більш менш нормальний ракурс.

Зібравши всі манатки, в основному доціні, ми рушили в напрямку Сокаля. Всього 75 км, більш менш сносної дороги. Погода була так собі.

Ця маленька подорож, дала нам зрозуміти, що тепер з малою не так вже й легко подорожувати автом. Оскільки доця бажає “Хлєба і зрєліщ”, відповідно кілька разів зупиняємось на перекус, і я постійно чую як позаду відбуваються якісь театралізовані дійства у виконанні Оксани. Так за годину добираємось до Жвирки, де власне і розташований монастир, і де я провів найцікавішу частину свого дитинства. Трішки гуляємо околицями, де я бігав гамняром. Ох і скільки ж я карасів і ротанів витягнув з цієї калабані.

Вже мабуть і всіх гусей тих, що мене таким малим пам’ятають, давно пустили на зупу. А нові мене вже не знають і шиплять. До речі вперше бачу той ставок таким зацвілим ряскою.

Трішки побродивши, назбирали горіхів і яблук, дочекались доки виспиться мала, і поїхали на міст. Знаю що ракурсів для зйомки кляштору є море цікавих, і я обрав найбільш популярний і найменш цікавий, ну то просто я лінивий, та і погода була не ахті, хоч і небо було чисте, проте це вже був вечір і було прохолодно. Але в планах є, наступного літа, на ровері об’їхати навколо, і познімати з різних боків, + нічну зйомку, адже це колонія, яка добре світиться.

Ось так стоїть він 400 років і дивиться як навколо все міняється. Все що буду розповідати пов’язане лише з моїми дитячими спогадами.

Навколо стін монастиря болота  і густі зарослі комишу, тільки одна асфальтована дорога веде до воріт. Біля однієї стіни є два озерця, з’єднаних каналом. В одному, яке не мало назви, була кришталево прозора вода, і ніхто ніколи не купався, зате завжди було море рибалок. Вода була настільки чистою, що ми піднімали по-плавки високо і опускали хробака на 1 метр вводу, і було видно як риба його їсть. Відповідно ловили ми там багато. Друге озеро називалось солдатським, і там завжди була скаламучена вода, бо всі купались там.

На той час ми дуже цікавились кіньми, і здружились з тюремним конюхом, який одночасно й був тюремним свинарем. В тюремній стайні було близько 50ти свиней і двоє чи троє коней, для обслуговування тих  свиней. За кіньми потрібно було доглядати, запрягати, розпрягати, і т.д., нам дуже подобалось це робити, і навіть сперечались чия черга, а конюхові добре, менше роботи.

За свою роботу, ми не тільки отримували спілкування з цими чудовими тваринами, а ще й час від часу нам перепадали, всякі штучки зроблені ув’язненими. Основним їхнім продуктом були ножі і ланцюжки на шию. І це все дуже високоякісне.

Я мав і те і інше. Ланцюжок був пласким і мав насічку як на напильнику, і міг запросто пиляти різні предмети. До того ж цей ланцюжок було просто нереально порвати. В школі я на спор давав його рвати всім підряд, і це продовжувалось не один рік, поки все ж таки ланц не витримав тяжкої долі.

Що кілька годин, над Бугом лунає сирена, і далі голос, щось там говорить, але чутно її лише пізно увечері, і вночі, коли на вулиці тиша. І чутно далеко. Здається вже писав, але напишу ще раз. Колись кожного місяця 8,18 і 28 числа, потягом Львів-Київ привозели нових ув’язнених, їх міліцейським коридором виводили з потягу, вели до авто, а потім з мигалками везли до монастиря. Нам було цікаво їздити дивитись на це на вокзал. Кажуть що ще жодному не вдалось втекти з цієї колонії.

Скільки себе пам’ятаю, на Бузі завжди ловили рибу. Одним з найпопулярніших методів, була браконьєрська ловля підрівкою. Хлопці залазили на залізні конструкції на котрих тримається міст і ловили так рибу, ми ж частенько просто спостерігали. Та і рибнадзор частенько спостерігав і робив облави. Весело було бачити, як хлопаки, котрі щодено лазять по тих конструкціях і не бояться впасти, кидають підрівки у воду і як мавпи, швиденько перебираються по тих конструкціях, а дядьки з рибнадзору незграбно з тримтячими колінами, пробують їх наздогнати. Цікаво як там зараз ситуація з тим ділом. Бо колись, не було дня щоб під мостом не було хоча б з 10 чоловік.

Ось так ми погуляли, по фоткали, а я позгадував якісь такі миті, які мені дуже запам’ятались. Можна було б ще поїхати в Сокаль, але вже був вечір, та і доня трішки вередувала, а додому 75 км. То ми вирішили, що влітку дослідимо тут все глибше. Можливо на роверах, я вже прикинув маршрутик.

І заліземо в цей будинок, який як мені здається, є колишньою водозаборною станцією.

Попри все написане про колонію, монастир виглядає величаво, і гарно, не зважаючи на свій негарний стан. І я щиро вірю, що колись, теперішні мешканці, переїдуть в більш доцільне для цього місце, а в монастир повернуться ченці, і я зі своєю доньою, або вже внуками, все ж таки побачу цю велич з середини, в тому вигляді, в якому воно було задумано з самого початку.

По темі можна почитати на Замках і храмах України від Блеки.