Спогади
матрасника

Руїни замку в Старому селі

Світлини

Якось одного недільного ранку, вирішили ми, що потрібно десь поїхати. Так як далеко їхати не хотілось, то першою ж думкою було Старе село, Поглянути на найбільший замок Львівщини. В Блеки дуже цікава історія долі цього замку. Сам я там не був дуже давно. А мої дівчатка ніколи. Взяли канапок, чаю в термос і завантажились. Кілька кілометрів і ми вже спускаємось з траси на Івано-франківськ. Погода просто чудова.

Далі кілька кілометрів селом. Пам’ятаю як вперше з кумом і Дімою, були тут і я вперше пробив колесо, на спуску до села, і ми йшли пішки, поки не надибали якихось дітлахів і я в них купив латку і можливість напомпати колесо, бо сам таких дівайсів ше не мав. І ось ми на місці.

Перше що впало в око, це те що в замку зара пасовисько. Гуси, кури, і може ще якась скотина там пасеться. Коли ми туди приїхали, там були якісь поляки. Уявляю як вони дивувались, така велична споруда, і така занедбана. А про колишню велич свідчать лише короновані башти. Погода була цікава, і хмари і сонце.

Ось такі корони, зліплені з глини, молока і яєць.

Мої дівчата зразу полізли досліджувати одну з башт.

Але здоровенний смітник в башті, відбив будь яке бажання її досліджувати.

Зелена травичка так і манить прилягти, присісти, повалятись, але продукти життєдіяльності деяких свійських тварин відбивають таке бажання.

Сонячна погода спонукала до забавок з малою.

Стали шукати місця для досліджень де немає сміття. І як не дивно троха таких місць було.

А колись тут ходила знать.

А це залишки від величних прикрас замку, які зараз можна хіба що на старих фото і малюнках. Ось так воно сиріє і крошиться в траві.

Наступною нашою розвагою, було поганяти гусей. Мала так реготала, що Оксана від того реготу набігала не одне коло, а бігати з 8 кілограмами не так просто.

Вже традиційне фото з руки :)

І ще одна традиція ідею якої вичитав в Жовтих окулярах

Цікаво під чиєю охороною?

Ще одні персонажі, з однієї з найулюбленіших книжок малої.

Ну цей персонаж без сумніву найцікавіший.

Та і взагалі, коло замку доня побачила майже всіх свійських тварин, які бачить в книжечках своїх, і деяких почула в живу, а не жахливу імітацію у виконанні батьків.

Замок вражає, спочатку своєю величчю, а потім занедбаністю. Дивлячись на фотки початку 20 століття, розумієш, що він тут простояв 500 років, але найбільших руйнувань зазнав за останні 100 років. Він пережив красивим і цільним  не один бій, не одну війну, не одну облогу. Ці стіни прийняли не одну кулю, не одне ядро. Але зруйнувала його найбільше, банальна байдужість і недбалість. Колись в 4012 році, наші нащадки відкопають ці руїни руїн, так як ми відкопуємо Херсонеси. Ми будуємо безликі торгові центри з бетону, заліза і скла, а навіть не те що прибрати, не смітити не можемо в цих хранителях  історії. Сільські діти пишаються, що їхнє село відоме такою пам’яткою, але вже наступного дня йдуть пити туди пиво, кидати пляшки, і пісяти на ці стіни, яйця для будівлі яких звозились з цілого регіону. І зводились вони не кранами і бетономішалками, а руками.

Ось такий в мене вийшов трішки сумний підсумок, але це не значить що там не варто побувати, якщо ще не були. Насправді ми провели чудовий день, і це був не кінець, адже після цього ми поїхали в інше місце, яке мені дуже подобається, і в якому я за останній рік був втретє, а дівчата ще ні разу. І як тільки пригріє весняне сонце, планую побувати знову.  Думаю не важко здогадатись де це.

А взагалі, навколо ще стільки не побаченого, не сидіть вдома!