Спогади
матрасника

Озеро Solina

Сталось так що треба було нам прокататись по той бік паркану на початку літа. Ну і не хотілось тупо якось кататись, вирішили якось цікаво це зробити, довго думали, що і куди, і поки в око не впала синя кострубата пляма на мапі. Озеро Solina в Польщі насправді і не озеро а водосховище, яку було створене в 60тих роках. Ну але таке гірську водосховище не моголо не стати магнітом для туристів.

Кордон ми пересікали біля Самбора, і в принципі пройшли кордон за хвилин 30. І буквально за пару км вже були в Устжиках Дольних. Там поснідали, і поїхали далв гори. Їхати по польских дорогах то нудота ше та, постійно села, і обмеження швидкості пр пристойному покритті.

 

До озера добрались відносно швидко, але на дамбу вирішили не йти. Поперше то мабуть сама популярна точка Соліни, а подруге мала спала, а ми її в машині лешити не могли.

Тому ми трохи обїхали драконоподібне озеро і зупинились в одній з верхніх точок на стоянці. Оксана вирішила посидіти з малою а я вирішив збігати до озера. 

Коли спускався то вже думав що ідея трохи авантюрна, але коли вийшов до обриву висотою метри 3, то зрозумів чому мав такі передчуття.

Знайшов дерево що впало і по ньому спустився до води. Я трохи Тарзан)))

Судячи з берегу рівень води в озері досить часто змінюється. І берега не фігово так підмиваються. 

От чесно я не зрозумів для чого комусь тупо в лісі потрібен пірс, і так мені здалось що його взагалі прибило до берега.

Підніматись знову деревом якось не ризикнуві і просто йшов вздовж берега поки не знайшов місце щоб видертись нагору. А там і малюк проснувся. І ми поїхали собі далі. До цивілізації.

Добрались ми до якогось кемпінгу, коло якого і пірси і яхти і катамарани. Але оскільки то лише початок літа то ще не сезон, і людей мало. А всілякі кафешки і розваги не працюють.

Взагалі ми собі якось так бесцільно шлялись, без жодних планів до ночівлі, і т.д.

А потім вирішіли таки помочити ноги, хто зна чи ще буде можливість.

Погода була не дуже льотна. Часом моросив дощ, вітер дув і було прохолодно. Та і вечір вже наближався. ПОтрібно було шукати місце для ночівлі. 

А це було важкувато, оскільки це був не сезон. В більшості людей в хатах здаються кімнати і є ще будиночки на 4-6 чоловік на подвірї. Також є просто маленькі мотельчики. Але всі ці мотельчики тупо зачинені, в тих людей що здають житло кімнати в хатах здані, а в будиночок хочуть оплату за 4-6 чоловік. Так ми їхали від дверей до дверей і шукали. В такі подорожі я звик тягати повний комплект кемпіногового спорядження, та погода була не очінь, і місця ідходящого ми не могли знайти.  

Та все ж таки в однієї бабці знайшлось місце. Хоч і кімнати зі старими совєтськими меблями, і все більш ніж скромно, та місце є, дешеве і більш менш нормальне. Пізніше виявилось що прямо на впроти хатки на березі озера є кемпінг, ще зачинений, але намет там можна було поставити без проблем що і робили деякі рибалки, яких на Соліні море.

Трохи погуляли берегом, та й пішли в хату, бо на дощ збиралось.

Нас було троє, двоє на фото, вгадайте хто фоткав))))

Поки були в хаті трохи розмовляли з господарями. Дід і бабця років по 60, живуть самі, пенсія не велика, то якось крутяться. Діти працюють на нємцах.

Досить знаково було те як вони жалілись і на владу і на поліцію, майже як в нас тільки польською мовою. 

Вночі лило як з відра, блискало і гриміло, тому зупинитись в будинку було розумним рішенням, бо перелякав би дитину. 

Зранку погода була значно кращою. Поснідали, зібрались, побажали успіхів полякам і поїхали далі. 

Знову мочили ноги, але вже всі бо напередодні наша мама побоялась))

Поки насолоджувались сонцем і водою, підійшов хлопчина і запропонував покататись на яхті, за гроші звичайно, ну ми і погодились. Яхта була досить не велика. Там сиділо 4ро дорослих, 6ро дітей і водій). Ну і йшли не на моторі а під вітрилом, а це явам скажу відчуття цікаві. Щоб йти проти вітру човен пливе галсами, і фактично площа сідушки на якій сидиш завжди нахилина до площі поверхні води під кутом градусів так 15-30. Але найцікавіше це коли напрямок галсу змінюється, над головою проноситься гик(нижня балка до якої прикріплено вітрило), і весь вітрильник нахиляється на інший бік. Тобто якщо він плив бід кутом 30градусів до води, то тепер пливе під кутом -30 градусів. І все це відбувається за 2 секунди. Оксана з малою биули в жилетах, а я мав рюкзак з документами і тежнікою. Тому перше що в мене в глові виникало як це все діло не втопити)))). В загальному до того звикаєш, і наступні такі викрутаси вже не шугають. 

Отримали від того купу задоволення.

Після цього думали чи лишатись ще на одну ніч, чи їхати додому, і таки вирішили додому, але через Пшемисль.

Ну і відповідно трохи їхали бещадами польськими. А там такі перевальчики і серпантинчики нічо.

Ну і звичайно купа велосипедистів і мотоциклістів.

Мала наша знову заснула, тому краєвиди розглядали по черзі.

Перед Пшемислем, заскочили в замок в Красічині. Я в ньому вже був колись, то вирішив ще дівчатам показати.

Гарненько прогулялись і поїхали далі.

ЗАскочили в Пшемисиль, пообідати пізно чи повечеряти рано, що успішно і зробили. Прогулялись ще центром, і на Шегині.

В Шегинях швидко пройшли контроль, подивились як готуються на кордоні до євро, і новою дорогою Львів Шегині помчали додому. Ось такі у нас вийшли євровихідні. 

Ну і як казав Зірвиголова “дєкувати Богу, вздрілисьми троха світа сього” ;)