Спогади
матрасника

Боржава сімейна

Ми вже дуже давно планували сходити кудись в гори з малою. А то тільки й робили що матрасили то по морям то по Яремчам то по Сколям. Та все ніяк зорі не ставали, коли був час не було погоди, коли була погода не було часу. І тут якраз стало в нагоді свято нашої умовної незалежності. 3 вихідних дні сонячної погоди. Вирішили ми таки вибратись. А куди йти рішення просте було. Боржава, один з моїх найбільш улюблених хребтів, і по красі і по доступності. Хоча насправді на Боржаву ми толком не попали.

Електричку ми успішно проспали, тому вирішили їхати автом, до Воловця. Якраз на початку маршруту живе мій одногрупник в якого ми лишили авто.

Підйом почався весело. Через спеку зняли доці штані, і хотіли вдягнути шорти, та воно в нас любітєльніца походити наголяса, то від шортів категорично відмовлялась, так і йшла всю дорогу в трусах :)

Ми приїхали у Воловець на півгодини пізніше ніж електричка, тому нас ще наздоганяли туристи з електрички, які мабуть закупляли провіант.

На першій гірці мала зголодніла, тож сіли на перекус, після якого вона вже не дуже хотіла йти.

Нам туди, на межу лісу та вирубки.

А потім туди на межу лісу і трави, ліворуч вгорі.

Спекотно, і мої патли мене дуже нервують, в дівчат знаходиться вирішення проблеми)))

Поки йшли другий підйом, мала заснула. І це все протягом першої години з того моменту як ми відійшли від авто. Зайшли в ліс, де була тінь, поклали малу на карімат, а Оксана полізла в кущі по ожину, якої там дуже багато було, зразу при дорозі.

Ну але мала швидко проснулась, і давай наминати.

Потім покрутила головою і каже, “Тут нема грибів, не посадили” :)

І пішли далі

Краєвиди часом дуже підпсовані вирубками

А ще подорозі зустрічаємо купу ящірок, а коли вертались назад, в 100 метрах від місця де був намет побачили гадюку.

Сонце пече, тому кожна колода у затінку використовується за призначенням.

Звідси починається частина шляху через ліс, без краєвидів.

Ось такі ми турісти))).

Нарешті доходимо до джерела з дуже прохолодною і смачною водою. А малу цікавить будь що мокре, і особливо замочити туди руки)))).

Оновила трохи засмагу.

І от ми вже на верху, коло сироварні. Народу трохи є.

Скльки ж рюкзаків бачили ті стіни.

Оксана дуже тішиться ))))

Я хвилин 40 шукав місце під намет, оскільки коло сироварні був справжній аншлаг. Врешті поставили на старій закинутій дорозі, в 20ти метрах від пари з Києва.

Ну і так щоб був якийсь краєвид.

Отаборились ми година шоста, і до заходу сонця лишалось ще 2,5 години.

Поки туди сюди, приготували їсти. Легенький теплий вітерець гарно обдував.

Але чим нижче було сонце ти вітерець слабшав.

І все ж таки я більше люблю гори на початку літа, в червні, коли вони насичено зелені, а не випалені сонцем до жовтого.

Жовтий колір нагадує, що природа скоро лягає спати.

Вершечок нашого номеру :).

Місяць дуже швидко з’явився і швидко зник.

Крізь димку видно Пікуй.

Згодом настав повний штиль. І в повітря піднялись ескадрилії дуже маленьких чорних мушок. Ці зарази так гризли, особливо за черепок. Залазили в волосся і пробували догризтись до моцку. То дівчата спочатку просто кутались.

А потім бігали :)

Чесно кажучи ті мушки так набридали, що небуло куди діватись. Був варіант розвести вогнище, але мені було влом йти по дрова, та і не хотілось нове місце для багаття на траві робити.

Тому ми сказали сонцю Надобраніч, і полізли перед 9тою в намет.

Цілу ніч я спав в самих трусах на спальнику. Було дуже тепло. Мабуть найтепліша в наметі ніч за все літо, і до того ж найвисокогірніша. Оскільки лягли рано то вже по 7ій я проснувся і нудився.

А потім відкрив намет і побачив таке.

І як казав один дядечко з Росії, “І настроєніє улучшаєтся”))

Над нами пливе корабель сироварня.

Погода ідеальна.

Потім вилазить моє чудо, в якого теж настроєніє улучшаєтся.

А за нею і наша хранительниця домашнього затишку.

Чудовий початок недільного ранку.

І сніданок в 100 раз смачніший.

Поснідали, і неспішно почали збирати речі. Доця була дуже зайнята надуванням бульок, он як ноги склала.

Потім іншій моїй дівчинці теж закортіло подути бульбашки.

Так десь в 10тій ми рушили назад.

Такий високий чувачок, з такою малою головою ))), дивиться на Пікуй.

Малій дуже сподобалосьс сидіти на шиї коли в мене позаду висить наплічник. Бізнес-клас…

Ми ще прийдемо сюди)

Наша команда матраців)))

Спуск був значно швидшим, хоч по дорозі ми і далі не могли відірватись від ожини.

Відяшка вже на підході ;)

Ще до гори мала трохи йшла сама, десь відсотків 15 шляху мабйть пройшла, вже донизу, йщла значно меньше, оскільки швидкість вже була більша.

Вже внизу нас наздогнало багато туристів, і всі дкже нам дивувались. Хоча насправді знаю купу людей хто ще з меньшими дітьми ходить в гори, але все одно мабуть це ще екзотика.

Всього ми пройшли біля 18-20 км, і якщо середньому матрацу підйом до сироварні займає до 3-х година нам зайняв 5,5 годин, то це все одно хороший результат. Бо в одного з учасників нашої команди був наплічник зі спорягою і провіантом на 3ох, в другого учасника ноги довжиною 40 см, а в третього учасника другий учасник. Назад ми йшли близько 2,5 годин, але Оксана умудрилась назбирати велику чабарку ожини, яку ми ще досі(через 3 дні) їмо вдома. Підсумовуючи скажу що мені дуже сподобалось. Сподобалось те що ми провели всі разом стільки часу на свіжому карпатському повітрі. Сподобалось те що перше що я зранку побачив вставши з ліжка, не унітаз і не холодильник, і не кухня, і не коридор, а гори і небо зєднані лінією горизонту. Те що дитина яка в дома не охоче їсть свіжі ягоди, в горах топтала їх за дві щоки.

І насправді я шкодую лише про одну річ. Що літо вже закінчується, і такої нагоди вже не випаде цього року.

З.І. Ми самі придумуємо собі рамки. Мабуть для того щоб виходити за них було дуже і дуже приємно.