Спогади
матрасника

Вихідний матрацик…

Світлини

А ось і варенички…

На замітку для одружених велосипедистів… Як зробити поїздку до тещі ще й приємною? Візьміть з собою ровер :). Жарти – жартами, але мушу сказати що до тещі своє їздити люблю і в мене стосунки з нею діаметрально протилежні, до тих, що у фольклорі. Можливо то того, що живе теща за 220 км, але скоріше мені просто повезло :).

Отже суботній, квітневий, прохолодний ранок. Ми повільно викочуємось з хати, і беремо курс на головний вокзал. Мабуть моя кохана десь приховано тренувалась, бо тільки-но вона рушила, зробила ривок, як порвався в неї ланцюг. "Краще цю даму не злити", подумав я, і тихенько почав ремонтувати ланц. Добре хоч кареточний вузол від рами не відірвала. Насправді, на якогось монгола, розщібнувся замочок ланцюга, який швидкими і впевненими рухами моїх кінцівок був встановлений на своє законне і робоче місце. Як завжди Мукачівка.

Подорож до Сваляви пройшла за приємною розмовою з велокамрадами, ще й айтішнєгами, що призвело до різноманітних розповідей про цікаві подорожі, з вкрапленнями айтішного сленга, як нам фіксали багажники, і апгрейдили байки. Погода обіцяє бути пречудовою.
Свалява, сонце, дорога. Несемось до Стройного. Всього на всього 7 км. і ми вже чекаємо на смачний перекус від мами :). План такий, що піджераємо, сідаємо на коней, і вйо до гури, до джерела з смачнючою, газованою!!! мінералочкою.  Проїжджаємо крізь село і починаємо потрохи апхілити.

 Моя кохана дружинонька радіє з того що вона одна з перших відкриває карпатсько-болотяний сезон. Це додає їй наснаги і вона несамовито гребе по болоті, стаючи весільними кедами в калюжі. Навіть жаби, які собі гріються на сонечку, не встигають тікати з під її коліс, а самі відчайдушні, вважають за честь самим кинутись під колеса цій малій, але моцній, руденькій велоЖинці. Я також не пасував і місив свіженьке українське болотце, новенькими японо – контактними капцями. Ні разу не впав, з чого дуже тішусь, хоча моменти були :).

 Калюжка за калюжкою, болотце за болотцем, заїжджаємо до лісу. Місцями ідеме, бо не годні гребти по тому листю. В лісі більш – менш сухо. Наше підкорення гори, час від часу переривається фотосесіями свіжих квітів які радіють цьому чудовому дню, та попити свіженької водички, яка тече з джерел. Так ми докочуємось до основного, мінерального джерела. Воно окультурене будою та краником, оскільки тут колись був санаторій, а тепер якась приватна база відпочинку. Першим ділом наповнюємо писки свіжою водицею. Смачна і газована. До речі, температура в тіні  була коло 20 градусів за дядьком Цельсієм. На сонці відчутно більша. Набрали 7,5 літрів водиці, яку тут називають квас.

 Назад повертались розбито – асфальтованою дорогою, що призвело до швидкого спуску до села. Хата, підвечірок, зупка, грибочки, салатик, домашній хліб. Ех, файно тут, а з велосипедом взагалі казка.

 Хоча по кілометражу наша маленька мандрівочка, навіть до надувного матрацика для басейну не зовсім дотягує, я отримав масу задоволення. Оскільки, в цей чудовий день, я проводив прекрасний персональний час з найкоханішою мені людиною, займаючись улюбленою справою, дихаючи свіжим повітрям, споглядаючи як пробуджується природа своїми квітами та цвіріньканням пташок, вдихаючи ці чудові аромати болота, води, квітів, дерев, мастила від ланца :).

Цей звітик я пишу сидячи на балконі, дивлячись одним оком на чудовий краєвид. Приніс навушники, щоб слухати музику, але де там тій музиці тєгнути проти того, як співають птахи та шумить потічок коло хати. На свіжому повітрі мозок працює краще, і пишеться легко. Ото було б файно, якби офіс був тут і складався з самих лише балконів, оце б продуктивність була. Думаю хватить мріяти… йду до потічка помилуюсь заходом сонця.

 З.І. Нажаль мушу констатувати, що були і негативні моменти, мабуть вони є в  будь-якій подорожі в Карпати. Це нещадна вирубка лісів. Буваю тут рідко, але регулярно, раз на 3-4 місяці, і бачу як дерев все менше і менше. Коли вже нарешті в нас перестануть думати, що після мене хоч потоп. Схаменіться нелюди…