Varta1 рік потому
Сьогодні у групі Varta1 запостили запис ефіру з каналу Zello за 27 січня 2014 року. Це ті дні коли львів’яни стояли коло барикад які блокували внутрішні війська і беркут. В мене зразу в голові купа спогадів про ті дні. Вирішив заглянути в свій фотоархів, бо пам’ятаю що якось брав камеру на чергування а фоток здається не публікував. От вирішив опублікувати.
Тут фото з двох чергувань судячи з Exif. Частина з ночі з 25 на 26 січня і частина ранок 1 лютого.
Їздив я тоді на барикади майже щодня, точніше щоночі, вставав в 3тій ночі, потім збирав по Львову повну машину людей і віз по точкам. Сам я найбільше полюбляв їздити на барикаду на вулиці Трускавецькій, яка блокувала одночасно бокові виходи і частини внутрішніх військ і бази беркуту.
За час перебування на барикаді там склалась певна компанія і як правило тусувались одні й ті самі люди, що створювало файну атмосферу. Я старався їздити в найбільш критичний час, десь з 4/5тої ранку до 10тої ранку, реально часом нас лишалось 4тро чоловік. Добре що були джедаї.
Загалом на барикаді було все що потрібно. Дрова, їжа, чай, кава, печиво, шини.
Часом і одної бочки було мало, а часом забагато.
ОСкільки після барикади я їхав на роботу, то завжди приходив на роботу прокопчений.
Але той запах в ті дні був запахом революції, тому мені було якось пофіг.
Хлопці, що проводили там найбільше часу, щоб якось вбивати час, змайстрували там майже будинок.
Чесно кажучи в ті дні всі ще були в шоці від перших смертей на майдані. Сергій, Юрій, Михайло… Чесно кажучи тоді здавалось, що невже воно дійшло так далеко. Стоячи тоді на барикадах, і розуміючи що при першому ж бажанні прориву, нас ті беркута б поламали в 10 секунд, особливо в 5тій ранку, чи могли ми тоді передбачити наскільки далеко це зайде менш як за місяць.
Пригадую в мене тоді було купа змішаних почуттів, я не знав як правильно робити. Оксана в той час була вдома вагітна, що теж додавало певної гостроти.
Власне що в ті дні найкращим засобом від дєпрєсняку була якась зайнятість. Пам’ятаю що ті хто були на майдані навіть під час штурмів казали що бути на майдані менш страшно аніж спостерігати за цим всім з екрану. Так само і на барикадах, якось здавалось все спокійніше.
Пригадую той ранок, коли був дуже гарний схід сонця. Було дуже не по собі, від тої думки що от ми стоїмо на барикаді, дивимося як сонце заливає небо гарними кольорами, настає новий день, а деякі з тих хто просто були не згодні з режимом більше такого ніколи не побачать. І вже тільки за це було якесь відчуття вдячності, не знаю кому, може всесвіту/богу/людям, що ти можеш дивитись на схід сонця.
Якось так мені пригадався мій фотоархів. В якийсь момент я перестав їздити на барикаду, і переключився на веловарту. Що сталось з барикадами я навіть і не знаю. А нарзі мені дуже б хотілось щоб нарешті все що зараз коїться в нас в державі закінчилось, і нам більше не довелось навіть на барикади ходити.
2 коментарі
There are no comments yet.
Залишити відповідь