Думки
От цікаво, в нас в державі все робиться з точки зору кого? Чиновників, які врішують щось зробити але роблять це неправильно? От банальний приклад: потрібно зробити тротуар. Десь за стінами міського королівства, зберуть цілу "камісію" архітекторів, логістів і т.д. Які будть 6 місяців думати а потім прокладуть той тротуар. В кінці кінців люди далі будуть ходити не по ньому, а там де їм зручніше. Питання, чому не покласти тротуар там де витопчена трава? Логічно… Людина завжди шукає де краще. І не треба було б тої бюрократії і т.д.
До чого я це все веду. А до того що чому Укрзалізниця не зробить спецальні вело вагони там де їздить багато велосипедистів, чому б не зробити спеціальні полички в тих поїздах де їздить багато лижників. Знаю що в Україні є кілька поїздів де є спец вагон для велотехніки. Цікаво чим керувались чиновники пускаючи той потяг саме по тому маршруту?
Далі невеличка підбірка нагуглених, і не тільки, фоток вело вагонів.
(…)
3 коментарі
Світлини
Intro
Вже було написано багато про змагання з точки зору учасників . Я ж напишу з точки зору…сам не знаю кого. До останнього моменту не знав чи поїду взагалі. Ще до самих перегонів думав буду брати участь, але ближче до перегонів знав що буду хіба в якості глядача. В останній момент вирішив взяти батьківську відеокамеру, що в принципі нове для Бескиду, так як завжди присутня лише фото техніка, при чому часом в надлишку.
Приїхав на стартову галявину о 22:30 і зразу почав знімати настрій людей, їхні усміхнені обличчя, бойовий дух, натхнення і інші емоції. Дуже файно було видно зміни настрою і виразу обличчя під час перегонів. Були хлопці з ТРК Люкс з дууууже потужним світлом, і я звичайно паратизував, і пристроювався збоку щоб за зняти гарно освітлені об’єкти.
(…)
Прокоментуй!
Субота…
Субота, перший вихідний після робочого тижня. Нормальні люди як правило або висипаються або йдуть на базар. Всякі вар’яти десь лізут, їдут, і шукають собі різноманітних пригод на дупу. Зібралось таких добряча купа і запакувалась у кохану мукачівку. Частина направилась на Синєвир, частина у Майдан, а ми четверо матрацників у В.Синьовидне.
Мукачівська стрімко везла нас в гори і час швидко промайнув за розмовами і шашматами. Вивантажились у місці призначення і поїхали до гамазину, дехто робив деякі закупи, а дехто помпував колеса собі і колегам. Погляд на мапу і впірйод.
(…)
Прокоментуй!
"Побудила ой мати нас рано…"
ТІК – тиХИЙ
Світлини
Тихий ТІК
Оце попали ми тждень тому у клуб Пікассо на мега паті, презентацію нового альбому гурту ТІК. Всім знайомим хто не пішов кажу своє фе і хай кусають собі лікті, бо то було шось… Так я не відривався мабуть ніколи…
(…)
Прокоментуй!
Думаю не для кого не секрет, що вело інфраструктури, як такої, у Львові немає, і хз чи буде у найближчому майбутньому. Ось нарив приклади хфайних вело стоянок.
Ще один малюночок зображує чим файно можна відірвати ровер від файної велостоянки.
(…)
2 коментарі
"Та шо ти переживаєш, десь заїдемо"
п.Мирон
ПараБескид це змагання які проводились на тиждень пізніше ніж змагання Бескид, і метою учасників було не прийти першим на фініш, а пройти маршрут на втіху собі та іншим, та провести час у файній компанії.
Було на шестеро. СTPAX, usama, SunMetal, Lyubko, Петро і Я. Хоча учасників мало бути на порядок більше, але погода внесла свої корективи.
Почалось з того що в Суботу ввечері вирішив я провірити запасні камери та підкачати колеса в ровері. Тут я зрозумів що моя помпа не фурчить, а одна з камер точно пробита. Ну що ж будемо надіятись що я в момент пробиття колеса на трасі коло мене хтось буде з помпою. Остатні збори, комплект запасного одягу, гідроізоляційний одяг, канапки, і вйо спуняти.
(…)
Прокоментуй!
Чекаємо…
Йшов я якось і дійшов такої думки, що людина завжди щось чекає, наприклад, день народження, різдво, походу з друзями на пиво, обіду, пятниці, коли приїде в пункт призначення, коли зійде прищ, коли задзвонять з банку, коли потрібно йти на пошту платити ком послуги, і т.д.
І так всі люди. Є два випадки коли людина живе лише оцим єдиним, неповторним моментом, це ті кілька мілісекунд щастя коли людина розуміє що той довгоочікуваний момент наступив і коли людина зненацька захоплюється чимось дуже для неї цікавим і, як токажуть, нехай весь світ зачекає. Думаю що саме очікування щастя багато не приносить. Виходить людина щаслива мізерну частку свого життя. Також я помітив що очікування впринципі хороше почуття, так як людина уявляє кожну секунду результату очікування і буквально насолоджється тим як воно має бути. І не дай бог оцей момент котрий людина так чекає відберуть, це одразу перетворюється в неприємні миті. Ніби людина щось робила, а результатом роботи виявилось що нічого і не зробилось. Це як ніби тобі дали приклад з математики, який ти точно знаєш як зробити, і швиденько робиш, щоб встигнути першим, бо вчителька пообіцяла що поставить 5 тому хто зробить швидше, і ти робиш, і ти вже відчуваєш як ти гордишся собою коли бачиш як вчителька малює в щоденнику 5, і ти вже відчуваєш як мама каже "Молодець, синку"дивлячись у твій щоденник, і потім розказує своїм подружкам, який в неї розумний син, а ти це чуєш і ще більше гордишся, і все це ти відчуваєш вже тоді коли ще пишеш ікс дорівнює ігрек плюс десять, і ти виводиш остатні закарлючки, і розумієш що ти зробив, і вже можна йти до вчительки, але якась вискочка-відмінниця, ще й донька класної керівнички, показовий приклад для класу, світило всіх 3-тьо класників. яка сидить у першому ряді підскакує перед тобою і сує свій зошит з ідеальним почерком, підкреслиними різними кольорами написами "класна робота", і їй ставлять пять, хоча ти знаєш що ти перший і що вона ще дописувала коли ти вже йшов із задніх рядів, і вона це знає, і ще більше від того шкіриться бо обдурила тебе, і вчителька це знає, але нічого не скаже, бо це ж ікона 3-А класу. І всі твої очікування, кожен момент який ти уявляв на очах тіка від тебе разом з чорнилом у щоденник тої мимри. Як це гидко. Адже щастя було не від написання прикладу а від того що я очікував. І це простий безобідний приклад, а наше життя це безперервне очікування.
А результати……, результати оцього чекання які мають бути? Або уявіть що приходить момент, що і нема чого чекати. Що тоді? А можливо вихід не чекати нічого, а жити моментом. І цікавіше буде. Але чи природа людини так дозволить? А що буде коли ти розумїєш що чекати лишилось тільки кінець того очікування. Може хай краще він тебе чекає? Хто скаже? А ніхто…
П.С. Вперше за два роки йшов на роботу пішки, оскільки переїхали в інший офіс, по часу 25 хв. от і приходять такі думки, поки йдеш.Чого в маршрутці ніколи про таке не думав. А може не ходити на роботу і мізки не забивати :)
5 коментарів
Може дощ допоможе написати 4 звіти?
1 коментар
Світлини
Збори…
Отже, вирішили ми їхати своїм ходом на Кордон 803. За попередніми підрахунками 112 км. Речі здали автомобільним друзям для безпечної, швидкої і головне легкої доставки на кордон, з собою брали тільки необхідне в дорозі.
Спеціально для подорожі придбав сліки, але ввечері в пятницю валив дощ. А так як по попередніх підрахунках ми мали їхати 30 км невідомим нам лісом по грунтовці. Вирішив я не ризикувати, а дарма.
Збирався довго, ліг пізно, встав рано, спав 3,5 години.
Вйо бо коні мокнут…
Субота, 7:50 я біля Янівського кладовища, і ще кілька велокамрадів. Переконуюсь що світ тісний зустрів знайомого, якого навіть близько не сподівався зустріти. Чекаємо всіх і в 7 рушили.
Їхали ми через Крехів. Я особисто там ніколи не їздив, але точно можу сказати що тепер буду. Дорога на Крехів просто супер. Досить швидко добрались до Крехова де вирішили їхати на Жовкву а далі по трасі. Ось тут я пожалів що не взув сліки, бо грунтовками і не пахло, зате пахло смаленою гумою, асфальтом траси, і звук який видавали мої шипи шепотів мені «ну шо хлопче, крутиш? Крути, крути, не хтів перезутись, от і маєш». Кручу а попереду ше 80 км.
В Жовкві були по 9 ранку, де шукали якусь ригаловку жеби троха піджерти. Знайшли. «Челентано» зі столиками на подвірі. Піджерли, але власними канапками і чаєм з термосу, так як все в таку рань зачинено.
(…)
4 коментарі
Світлини
Нема чого сидіти вдома…
Одного разу виникла ідея покататись з дівчиною з Канади котра каталася місяць по східні Європі і кінцевою її крапкою маршруту був Львів. Звати її Крісті, ось її блог де вона описує їхні покатеньки. Варто почитати, досить цікаво знати думку людини з іншого материка про східну Європу, а зокрема про Львів, він їй подобається найбільше.
Зібрались ми біля Шевченка. Kristi, Skytalec, SunMetal, Xanka і Я. Вирішили їхати у Страдч в печерний монастир. Подорож не далека до 50 км туди і назад, правда траса досить завантажена.
Приїхали туди ми досить швидко, і почали лазити. Для початку пройшли через подвір’я церкви, де була служба. Що мені сподобалось, що отець сповідав людей прямо на подвір’ї. Попили свяченої водички, посиділи на лавці і полізли до нори.
Температура там постійна і влітку і взимку, приблизно 10-13 градусів. Місцями треба лізти навприсядки. Досить моторошно, особливо коли кілька жінок моляться в голос і це ехо поширюється по коридорах. За легендою в цих печерах були вбиті люди зі всього села, коли ховались від бусурманів.
Зробили кілька світлин і вирішили пообідати. Вилізли ми з печер, знайшли галявину попри хресній дорозі і сіли на перекус. І Сірко був, печеня їв. Поки ми насолоджувались своєю трапезою нас надибали хлопаки з Команчеро. Обмінялися кількома словами і вони поїхали собі далі. Ми з Оксаною вирішили їхати додому так як мали ще справи, а решта команди поїхали в Крехів і Жовкву. Ми ж успішно повернулись домів.
Висновок, що є цікаві маршрути на пів дня, які справді варті уваги. Страдч один з них.
Прокоментуй!
