Спогади
матрасника

НавколоБалатонка з карапузами

Цей світ має багато механізмів не підвладних ні нашому розумінню, ні нашому контролю, і ми можемо їх просто прийняти. Один з таких механізмів, на моє глибоке переконання, це те що коли людина чогось дуже хоче, доля підкидає йому можливості отримати це,  і тут головне вчепитись в таку можливість. Голодному з неба падає не риба, а вудка, а він вже має сам собі наловити риби. Колись давно, коли в нас було тільки двоє, збирались ми з Оксаною проїхатись на велосипедах вздовж Дунаю по так званому вело маршруту Donauradweg. Але в силу багатьох факторів, потопи Європи в 2009тому, візовими траблами, і найголовніше вагітністю, ми відмовились від цієї затії, і поїхали на Схід. І в принципі я не планував найближчим часом туди їхати, та і взагалі щось наразі не думав про такий вид сімейного відпочинку, не зважаючи на тих гостей яких приймав. І ось кілька місяців тому vovsad запропонував поїхати сім’ями на Дунай, на велосипедах. Ми не вагаючись погодились, і взагалі безмежно вдячні, що Володя згадав нас. Взагалі тяжко зара знайти вар’ятів з подібними поглядами :). Команда була крута. Дві сім’ї, тобто 4тро дорослих, і троє дітей, Данило 6 років, Катруся і Софія по три роки. Вудка впала, довелось ловити рибу, чим я усердно і займався протягом кількох тижнів. Чого тільки варта купівля велопричепу в Україні. Ну і тут зразу питання до чого ж якась там Балатонка? Просто на Дунай ми так і не попали, не та риба зловилась ))))), далі підкатом….

Фоток трохи є і я не буду їх окремо коментувати а просто повставляю щоб розбавити букви. Отже початковий план був такий. В суботу дуже рано виїхати зі Львова, за день добратись до Відня, там переночувати, лишити машини, сісти з велосипедами в потяг, доїхати до міста Лінц, і звідти вже на велосипедах котитись собі 4 дні до Відня. Все виглядало гарно і логічно окрім двох моментів. Прогнози погоди були просто ніякі, але ми сподівались на краще, і другий момент це причепи для вантажу. Процес купівлі я мабуть опишу окремо, це також цікавий досвід, але він мені зайняв майже місяць, і в кінці кінців забрати причепи я мав з польського Перемишля, куди я їздив в за день до від’їзду. Чесно кажучи не сама хороша ідея перед довгою дорогою, це і стало основним фактором чому в суботу ми не доїхали до Відня, бо в суботу ми виїхали зі Львова десь перед обідом. Але чесно, я дуже радий що ми вирішили зупинитись на ночівлю у Велічці, це та що під Краковом. Чудове місце, чудовий будинок. і вартість смішна 22 євро за ніч.

Вечір провели за грильованими ковбасками і пивом, а дітвора гасала по подвір’ї.

Доречі, після певних фінансових підрахунків вирішив таки собі купити два велокріплення. Все ж таки за умови хоча б однієї подорожі тривалішої аніж тиждень це вигідніше аніж прокат.

Дітвора зара пішла технологічна, без казочки ігри спати не йде :)

Наступного дня, ми продовжили наш шлях на Відень. Погода шепотіла, хоча за прогнозами мало бути не дуже кльово. Чехію проскочили досить швидко. А оскільки від Чеського кордону до Відня якихось 100 км, не хотілось купувати їхню віньєтку вирішили їхати паралельно автобану. І це дуже цікаво, австрійські села дуже мальовничі.

Ввечері добрались до Відня, і поселились в готель, який знаходився в парковій зоні, в якій комарі як коні. Погода чудова, незважаючи на прогноз, настрій бойовий. Повечеряли і з гарним передчуттям спати. Але зранку було зовсім не прикольно. Тобто навіть ще вночі я чув як лиє дощ, а температура була мабуть в районі 13 -15 градусів, а як побачив з вікна що там коється то взагалі розстроївся. Реально ми не були готові до такої погоди, та навіть як би були то така відпустка б не принесла мабуть багато задоволення. Тож почали думати над планом Б, хоча тих планів Б було багато ще у Львові.

Після огляду мапи бабці Європи, було зрозуміло що варіантів нема і лишається лише озеро Балатон, що в Угорщині. Чесно кажучи ми там були двічі,  під час подорожей в Хорватію, і вражень воно відверто не викликало. Та як-то кажуть, свалу не було. Дорогою на Балатон, відчував себе чи то крейсером, чи то авіаносцем, води було стільки і лило так нещадно, що здавалось що реально пливеш в якійсь субмарині. А Балатон нас зустрів теж не дуже весело.

Та трішки ближче до вечора, дощ вщух, а хмари пролітали.

Було вирішено остаточно, що зранку лишаємо автомобілі на стоянці супермаркету і їдемо навколо озера, якщо ж не встигнемо повністю закільцювати. То повернемось на тиханський півострів (біля якого лишили машини) паромом, який ходить через саме вузьке місце озера.

Власне навколо Балатона є веломаршрут, який називається Balatoni Korut і позначається ось такими знаками, як на фото нижче. Чесно кажучи можна проїхати весь маршрут взагалі без мапи і всяких там джіпіесів, все досить круто марковано. Ну хіба в кількох місцях можна блуданути легенько))). На північному березі озера багато де окрема велодоріжка, а місцями в селах просто маршрут прокладено тихенькими вулицями, на півдні в більшості випадків вулицями. Велотрафік там шалений, і в принципі багато бізнесменів зав’язані на велотуристів.

Велосипеди

Дозволю собі зробити ліричний відступ про велосипеди.

Отже наша команда це я, дружина і 3-річна доця. Спочатку стояло питання як везти малу, і як везти вантаж, якого було досить немало. Варіанти були такі, малу в дитячий двоколісний вело причеп, вантаж на багажник і баул, але ця ідея мені не дуже подобалась бо вартість причепу досить не мала, та і я дуже сумніваюся в зручності використання такого двоколісного причепу в Україні(не буду ж завжди по Європам кататись), а вартість прокату такого вело причепу дорівнює вартості вело причепу для вантажу. Вантажний ж причеп спокійно їде по бездоріжжю, а мала собі погойдується в амортизованому кріслі. Вантажопідйомність причепа 35 кг, а літраж сумки десь 90 літрів. В принципі решта споряги стандартна кемпінгова. Встановлення причепу має певні особливості і вимоги до перекидки, яку мені довелось через це замінити. Але в загальному керованість велосипеда з причепом, дитиною, і сумкою на кермі не гірша ніж просто з баулом.

Ось так нагло ми покидали машини на 4 дні на стоянці коло супермаркету.

І рушили… Яке ж це чудове відчуття коли ти відправляєшся в подорож. В подорож на велосипеді. Ти по справжньому вільний, їдь куди хочеш, і коли хочеш.

Особливо коли під колесами чудова велодоріжка )))))).

А ця фота приблизно ілюструє трафік на цій вело доріжці.

Всі чекають на потяг, який ходить навколо Балатону, і ходить досить часто, і їздить швидко, ліпше не перебігати перед ним.

На обіди ми зупинялись в кабаках. Ми ж в матрацній подорожі :). В більшості кабаків був ігровий майданчик. Що дітям дуже подобалось.

От порозумітись з більшістю кабакоутримувачів досить тяжко. Вони в основному не знають інгліша, максимум німецьку, ну а угорська то щось з чимось. Середній чек на мою родину 15Є.

Навколо Балатона просто дофігіща кемпінгів, які на даний момент були в основному пусті, бо ж не сезон. Тому ми з легкістю знаходили житло, а точніше місце під житло, бо житло їхало в хвості велосипеда. Взагалі це настільки дивно, коли всі необхідні тобі речі вмостились на велосипед, а в дома постійно бракує шаф.

В кемпінгах є все необхідне, туалет, душ, кухня, електричні розетки і навіть вайфай. Правда за електрику і вайфай треба в основному платити додатково. Хоча були в одному кемпі, де все було включене. З електрикою теж цікаво. Теоретично воно розраховане на те що ви під’єднаєте щось серйозне, типу телевізора, чи будиночка на колесах. А якщо треба зарядити телефон трохи душить жаба платити зайві пару євро. Але можна спокійно знайти вільну розетку десь в кухні і зарядити телефон, так що це не проблема.

Ще в залежності від розміру кемпу там можуть бути додаткові фічі, типу гірки в воду, прокат човнів і катамаранів, чи то нудистський пляж.

Ми старались зупинятись по мінімуму, відповідно ціна коливалась від 11 до 16 євро за ніч.

В першому ж кемпі якийсь мадяр біг через нашу ділянку і зашпортався в розтяжку одного з наметів, зашпортався так що сам навіть спочатку встати не міг, але найприкріше що він зламав одну з стійок намету. Думали як же це пофіксати і я знайшов в комплекті до мого намету протез саме для такої ситуації, раніше не міг зрозуміти що то за шняга.

Середньостатистичний житель кемпа це німець пристаркуватого віку, який приїхав на будиночку на колесах, розклався так ніби на місяць (саталітарка, власний туалет типу намету і т.д.)

Перша ніч для нас була цікава, мала забула як треба спати в наметі і постійно вилазила зі спальника і сповзала в частину намету без коврика, відповідно я тільки й встигав що її пакувати назад в спальник. На наступний день було проведено майстер клас зі спання в спальнику і все було більш-менш ок.

Якщо ще в перший день було хмарно і часом навіть моросило, то другий день вже був зовсім інакший. Хотілось крутити.

Дорога пролягала горбистим рельєфом північного берегу, де купа виноградників і виноробень.  Тут я пошкодував що таки не взяв контактних шкарів і педалей. В підйоми якось бракувало дабл павер.

Заїхали в одну з виноробень і купили винця до вечері.

До речі в перший день проїхали 50 км, думали буде десь 40, але шестирічний Данило по темпу якого ми їхали ознак змучення не подавав, ну я принаймні не бачив :)

Взагалі оскільки ми не готувались до Балатону ми в основному просто крутили, та і часу не дуже було. Якби зразу знали що поїдемо туди, то мали б і два дні в запасі, і могли б і закільцювати повністю Балатон, і десь поматрасити з деньок.

Тому найбільшою розвагою мабуть був обід і вечеря :), а обід це завжди сюрприз, бо замовляєш щось, тебе не так зрозуміли і принесли щось інше  або більше порцій.

За всю велосипедну частину подорожі, русо турісто зустріли тільки раз, і то був такий класичний дядько з Росії на джипі, якого дуже хвилювали ціни в кемпінгу.

Діти подорож переносили добре, і казали що їм цікаво їхати. Вони брали активну участь у всіх сферах подорожі, допомагали ставити намети, готувати їсти, і т.д. Один раз ми таки скористались пальником, бо було далеко ходити до кухні, а балонів і пальників я мав аж 2.

Тішить що прапор України таки пізнаваний, і ми кілька разів чули як нам кричали “Україна”.

Окремо можна сказати про Оксану і її сітібайк. Оксані кілометраж в 50-55 км по пологій вело доріжці явно бракувало і вона казала що їхала б ще. А через не повне коло навколо озера вона засмутилась чи не найбільше. Сітібайк теж себе вів гідно, зі своїм широченним сідлом. Сідло таки треба міняти на Брукс, щоб досягти максимального комфорту.

Середня швидкість в нас була в районі 14-15 км/год і в принципі з точки в точку ми добирались швидко.

Причепи наші це китайський аналог фірмових, так званих Bob trailer. Купляв я їх в Польщі, і були деякі сумніви стосовно них. Бо ціна в 55 євро в порівнянні з фірмовими в 300 євро таки насторожувала. І зрештою недарма. Сама рама причепу ще досить якісно зроблена, але колеса вже не дуже, а от про саму сумку взагалі слів нема, дешевий китайський одноразовий шерпотреб. Загалом на нашу подорож вистачило, але ще кілька таких подорожей і вона розлізеться. Про її водонепроникність навіть мови немає, хоч ми того не перевіряли.

Якщо робити піт-стопи на морозиво діти переносять подорож в рази легше :), і дорослі теж.

Як завжди в останній день/ніч подорожі приходить натхнення на те що планував робити всю подорож. Як то покупатись чи то пофоткати. Так так, зі всієї команди купався лише я і лише один раз, і то це купанням важко було назвати. Заліз в воду і вискочив. Було холодно ))), тому просто для галочки.

Віндсерфінг на Балатоні популярний, і що цікаво популярний навіть серед середньостатистичних жителів. Отой причеп з трьома дошками належить таким собі старічкам на кемпері(будинок на колесах). Дивився і думав, чи зможу я отак в старості…

А це власне повноцінний сетап, вантаж і пасажири на борту.  В такому сетапі є величезний плюс. Навіть кілька плюсів. Фактично постійно є з ким поговорити і монотонне вкручування вже не таке монотонне. Мала позаду то щось питає, то щось показує, то щось розповідає. Часом робить мені масаж. Або просто робимо вигляд що я від неї тікаю, а вона доганяє.

В один з ранків ми виїхали з кемпу не поснідавши, вирішили по дорозі десь поснідаємо, і мені це досить сподобалось. Якось на голодний шлунок легше їхалось, бо як правило наїдався від пуза і вже було тяжко крутити. Але ми на одному подиху так вальнули 10 км без сніданку, що фактично 20% денного пробігу.

Ну і як ми собі і задумували, закільцювати Балатон ми таки не встигали. Тобто теоретично ми б могли, але тоді б дорога додому на авто була б складніша.

Тому як і планували сіли на паром, і за якихось хвилин 10ть перебрались на інший берег. Ще 7 км і ми вже коло машин.

Вода в Балатоні дивного зеленувато білого кольору, але можливо це пов’язано з опадами.

Ось так наша команда доїхала до місця старту.

Спакували наші манелі і поїхали в курортне місто Хевіз, в якому є термальне озеро і де в нас був забуканий будиночок. По дорозі ще зупинились поганяти на баггі.

Коштує це задоволення так само як в нас картинг, і по відчуттям приблизно як наш картинг, крім того що трусить більше, і трохи страшно було витискати з тої машинки всю дурь, бо пасків безпеки не було, і якось не хотілось її перевернути.

Містечко Хевіз то таке собі курортне місто типу нашого Трускавця. В ньому є геотермальне озеро в яке всі ходять купитсь і сидять там годинами. З цікавих особливостей. Всі вивіски дубльовані російською, як в Єгипті. Житло здається в кожному будинку, тому ціни демпінгові. Ми за ніч платили 19 євро.

Дуже багато нерухомості продається, кантори з продажу на кожному кроці, і відчинені до пізньої години. З того що я дивився середня ціна на будинок 60к євро. Багато всяких клінік(пластичних і стоматологічних) і спа центрів.

Наскільки я зрозумів німці їздять сюди ремонтувати зуби, а росіяни робити пластичні операції. Ну а що, приїхав, зробив собі нову дупу і пішов парити в термальне озеро.

Загалом містечко як містечко.

Назад їхали через Закарпаття відповідно кордон проходили угорсько-український, і випадково попали на пропускний пункт лужанка. Стояли три години

І то з вини угорців, вони дуже повільні і в них дуже глупі процедури.

В підсумку скажу що подорож мені і членам моєї родини дуже сподобалась. Сьогодні питав малу чи хоче вона ще в таку подорож, то казала що хоче, хоче їхати, спати в наметі т.д. І ще кілька тезових думок.

• – газовий балон в таку подорож можна брати 1 і маленький, а не два великих :)
• – розхід палива з велосипедами на даху збільшується зовсім не лінійно. при 120 км/год розхід на рівні 8,5 л/100км а вже при 130 розхід виходить десь 10,5 літрів.
• – Варто планувати дньовіки
• – треба таки спланувати графік руху і старатись його дотримуватись (типу підьом, сніданок, виїзд, обід, приїзд, вечеря, відбій), в нас це не планувалось і виїздили ми досить пізно, хоч в даній подорожі, це взагалі було не критично, та на майбутнє треба, так легше )).
• – треба розробити схему пакування речей, якщо один день я все ретельно продумав і запакував речі так що ще було місце на їжу і т.д. то на другий день не зміг нормально запакуватись навіть коли речей було менше.
• – поставити на Android телефон OSMAnd і закачати безкоштовну OSM мапу Угорщини було дуже розумно, надзвичайно детальні та якісні офлайн мапи.

Незнаю чи написав все що хотів, а якщо не написав значить воно не важливе. Основне що хотілось би сказати, це те що я радий дуже що ми нарешті роздуплили такий вид сімейного відпочинку, і зараз в голові просто неймовірна кількість варіантів куди б то податись, питання в основному одвічне, це обмежена відпустка в 24 календарних дні. І ще одне, це виявилось надзвичайно легко і просто, тому до розуміння механізмів всесвіту додалось ще одне розуміння, що більшість бар’єрів у наших головах, і головах наших близьких. Світ значно простіший і відкритіший аніж ми думаємо.

з.і. Дякую Володі за записаний трек.