Немає часу пояснювати…
Просто 2017 рік був такий в якому не було жодного запису до цього блогу. Ахахаха… кричу я сам до себе читаючи пости 2016того і 2015того, в яких я пишу, що буду більше писати. Аахахаха….кричу ще раз.
Тому ось мій світ очима існтаграму.
Оскільки в 2016тому був лише один пост, один до березня, а другий дуже піcля березня, то ви мабуть не дуже в курсі (ну не всі звісно), що в нас було поповнення і тепер нас всього 5 чоловік живе в хаті.
Оскільки це світ очима інстаграму перестрибуємо від нового року, через різдво і приїзд родичів, одразу на весну. А навесні наш Ярема пішов в садок. І ми з Софією щодня ходимо його забирати і часом чекаємо його.
Далі перестрибуємо традиційну пасху на закарпатті, і те як я розбив собі чоло, що було купа крові(не питайте, бо і так соромно) і відправляємось в традиційну ( вже 4 роки поспіль) подорож в кемп Білий Слон на рафтинг. Там гарненько гребемо, тусимо, граємо настолочки з друзяками.
Млинець, як соромно признатись, але ми з Оксаною вже доросли до наступного важливого кроку в житті кожної української родини. Ми завели свій ГОРОД! І як би там не було, але городина в нас того року була смачна. Прованські трави та елітні помідори чері прикрашали наші салати, полуниця(десь 10 штук) наші десерти, кабачки на грилю радували наших гостів на пікніках, а гарбузи нас тішили гарбузовою зупою всю зиму.
Потім приїхали родичі, привезли племінника/похресника, ну а ми його зареєстрували в сімейну велокоманду на дитячі велозмагання. Дітвора зайняла якісь там місця не самі високі, але дали собі обітницю тренуватись. Бо наступні змагання восени.
Разом з родичами заслали старшу дитинчату до дідуся і бабуся на місяць(календарний, а не космічний), а самі без старшої гребемо вже на Дністер в кемп Білий бізон (то такий продакт плейсмент, тому що там дуже файно). Спочатку гребли великим і веселим рафтом, в компанії кумів басівчан. Ну як гребли, я там в основному гріб ;)))))), а решта насолоджувались краєвидами Дністровського каньйону.
Потім був в планах дощ, тому ми вирушили вже суто чоловічою компанією на пошуки пригод.
Потім ми побистрічку на вихідні зганяли в Білорусь, ще до інших родичів, і туди дідусь і бабуся привезли нам старшу дитинчату з заслання. Ми б звісно не проти її ще трохи позасилати, але за тиждень ми вже поїхали на море. Люди ми не дуже здорові…. психічно, тому вирішили їхати машиною в Грецію. Не то що б туди дуже далеко, але троє дітей в машині і 4 кордони між Україною і Грецією, психіки не прибавляють. Зате локація була залікова.
Тусувались ми там 2 тижні, з нашими басівськими кумами, і ще не басівськими кумами. На півострові Кассандра, мільйон грунтових доріг і можливість взяти на прокат баггі на цілий день без супроводу наглядача, зроблять вас спочатку захопливо щасливими, потім стомленими, потім вас захейтять всі греки, чию сієсту ви розриваєте гуркотом двигуна, потім ви подумаєте і на якого біса я сюди заїхав, потім захочеться поїхати он ще на ту дорогу…. а потім теж було цікаво :)
Перед від’їздом домів традиційний підводослефач.
І забіг найменшого учасника подорожі незвичним грецьким газоном.
І вже їмо морозиво десь в Македонії. Кадр з фільму Кустуріци про маленьких циганчат.
Морозиво їсти мусіли, бо чудо французького автопрому вперто казало що за бортом 51 градус, а ми стоїмо в черзі вже другу годину на кордоні між Македонією і Сербією.
Потім ми перестрибуємо кінець літа, перше вересня, і йдемо гуляти в центр, де зустрічаємо здорового богомола. Ще раз. Вересень, Львів, центр міста, вул. Лесі Українки і БОГОМОЛ.
Пригадуєте діти давали обітницю тренуватись. Перше місце, вирване на останніх п’яти метрах. Радості повні велоштани. Це було крутяцько доцю. Я пишався ніби то олімпіада.
Ярема зайняв друге місце. Але над вмінням програвати нам ще треба попрацювати з ним :).
Пам’ятаєте наш город? Кожен український город має мати соняхи. Але хвалитись ними можна лише восени :)
Осінь все підступала сильніше, і співробітник Сергій, нарешті, вирішив виконати свою обіцянку і покатати нас на кросовому моті. Мені дуууже сподобалось, але мама і тато мені не дозволяють такого.
А під час одного корпоративно-сімейного заходу, пані Христина зробила мені таке класнюче фото з моїми дітваками.
Ну і традиційно після осені прийшла зима. Цьогорічна зима мені сподобалась.
І я страшезно люблю бігати взимку, але цієї зими якось все не бігалось лише кілька разів вибігав, щоб потролити того ж Сергія з мотоциклом. А він шось не тролився ;)
А в грудні ми ходили на день народження, додому до Андрія. Дуже нетрадиційне і класне святкування. Ми зацінили.
І так прийшов новий рік, який ми закінчили на файній рок-н-рольній ноті.
Крутопезно було. Всім квіточок :)
P.S. Всім хто мені казав “віднови блог”, “ти чого закинув блог”, “ти ж талант”, “інтернет немає сенсу без твого блогу” і т.д. не перемикайтесь, обов’язково писатиму. Як не цього року то може наступного ;)
Роман 08:57 – 04/04/18
А я думав – всьо, по бложику.
Файно що відновлюєш.
Dyak 09:52 – 04/04/18
Вчора прийшов лист що треба хостинг продовжити, от я і згадав за нього)))
Сашко 10:36 – 04/04/18
Чудово :-) Класний рік вийшов!
Мабуть пізно вже вітати, але дуже радий за вас :-)
Dyak 10:38 – 04/04/18
чесно кажучи я якось відчував що ми провтикали весь рік. але потім переглянув стрічку інстаграму і зрозумів що не все так погано. Єдине за чим я шкодую що дуууже мало катався на велику. Буквально один раз виїхав з меньшою на пів години.
А вітати можна з дворіччям малої, якраз 30 березня відсвяткували)))
Chrishneybee 20:20 – 04/04/18
Оуєєє! Новий допис!! :)
Тішуся, ніби зустріла старого друга :)
Підбірка з Інстаграму – така грамотна вийшла, ні не забагато, ні не замало, і про все потроху :) Треба в тебе вчитися. Бо в мене або НІЦ в Інстаграмі або 100500 фоток в тиждень :)
п.с. люблю я Дяків…
ivan 09:21 – 04/04/18
Круто! З поверненням. Бачу що і з 3 дітьми можа доволі таки щасливо жити! Візьму на замітку)
diak 10:03 – 04/04/18
Ми прихильники вважати що щасливе життя без трьох дітей не можливе)))))
Ну і коли троє спиногризів дико виносять мозок якось не до інстаграму, тому в підбірку це і не попало)))))
tivasyk 19:31 – 04/04/18
не пропадай! =)
Mc 23:40 – 04/04/18
Крутезний рік був, що й казати. Через ту постійну зайнятість й справді часом здається, що мало відбувається – тому треба частіше дибатися і не закидати традиційних свят ;) чекаю такий же інста-звіт цього року – подій і ачівок же ого-го назбиралося ;) і таки так – без твого позитивного бложику сумно в уанеті!