Зараз весь Львів в ремонтах, і в ремонтах різноманітних. А ще ремонти роблять різні організації і люди з інших країн. Якби я був якимось статистом чи соціологом чи психологом то можливо б пробував досліджувати ці ремонти, тобто не самі ремонти, а що відчувають мешканці міст, працівники що роблять ремонти і т.д. За одне літо можна було б покрити хороший кусок такого дослідження. Але я щось відхилився від теми. Взагалі останнім часом багато цікавлюсь міською інфраструктурою, і дуже звертаю увагу на пов’язані з цим речі. І сьогодні хочу показати один приклад, який мене нервує. Отже історія наступна.
Є така вулиця Коперника з велодоріжкою. Це тільки одна частина вулиці, на іншій зараз триває ремонт. А ще під тротуаром повз велодоріжку прокладені кабеля від підстанції. А хто дітки скаже як в нас прокладають кабеля? Правильно беруть 10 чоловік з лопатами і ті викопують траншею, кладуть кабель і закопують. Якщо тротуар був асфальтований то траншею заасфальтовують латкою, як правило похабно і лишається такий собі шрам на тілі міста, якщо там була бруківка то ймовірно через певний час вона провалиться. Через півроку знову потрібно кабель, і ті самі браві хлопці з лопатами повторюють процедуру. Про доцільність такого способу прокладання кабелів мабуть не варто говорити, бо то глупість ше та. Мене більше хвилює процес такого прокладання.
Так вже сталось, що я не є залежний від тютюну, алкоголю, чи навіть чогось серйознішого. Принаймні поки що не залежний. І в принципі решта моїх залежностей можна назвати корисними. Але є одна залежність, як і в більшості моїх знайомих, яку важко позиціонувати як хорошу чи погану. Вона скоріше як та кішка шрьодінгера. Доброго дня, мене звати Славко і я інтернетоголік. О так ця довбана мережа, ти тільки присів перевірити пошту, і не зчувся як вже скролиш фейсбук, або переглядаєш нескінчені ролики ютюбу, чи то переглядаєш вічний потік РССок. Одним словом журбинка з тим інтернетом. А без нього зараз ніяк. Та і є люди які пробувли прожити рік без нету. Як каже автор спочатку кайф, а потім все стало ше гірше. Тому проблема насправді в нас самих.
Якщо говорити про мене особисто то найбільше від того діла страждав мій сон. На роботу я йду рано, а от лягти вчасно не міг. Що я тільки не пробував, навіть обіцянки коханій дружині вистачає лише на тиждень. І ось якось до мене прийшла ще одна мисля. Чисто гіківська))), вирішив спробувати. Все просто. Зранку людина просинається бо дзвонить будильник, то чому б не зробити таким самим процес засинання. Ну не зовсім таким але подібним.
Суть дуже проста. У вінді є Task Sheduler, тобто можна собі поставити на виконання в певній години якусь програму. І я поставив чудодійний shutdown /s /t 300 на щоденне виконання о 23:00. Таким чином, щодня в 11 вечора я бачу повідомлення, що маю 5 хв щоб засейвати все і можу йти в люлю. Не знаю як буде далі, але наразі працює, і я насолоджуюсь повноцінним сном.
Цей світ має багато механізмів не підвладних ні нашому розумінню, ні нашому контролю, і ми можемо їх просто прийняти. Один з таких механізмів, на моє глибоке переконання, це те що коли людина чогось дуже хоче, доля підкидає йому можливості отримати це, і тут головне вчепитись в таку можливість. Голодному з неба падає не риба, а вудка, а він вже має сам собі наловити риби. Колись давно, коли в нас було тільки двоє, збирались ми з Оксаною проїхатись на велосипедах вздовж Дунаю по так званому вело маршруту Donauradweg. Але в силу багатьох факторів, потопи Європи в 2009тому, візовими траблами, і найголовніше вагітністю, ми відмовились від цієї затії, і поїхали на Схід. І в принципі я не планував найближчим часом туди їхати, та і взагалі щось наразі не думав про такий вид сімейного відпочинку, не зважаючи на тих гостей яких приймав. І ось кілька місяців тому vovsad запропонував поїхати сім’ями на Дунай, на велосипедах. Ми не вагаючись погодились, і взагалі безмежно вдячні, що Володя згадав нас. Взагалі тяжко зара знайти вар’ятів з подібними поглядами :). Команда була крута. Дві сім’ї, тобто 4тро дорослих, і троє дітей, Данило 6 років, Катруся і Софія по три роки. Вудка впала, довелось ловити рибу, чим я усердно і займався протягом кількох тижнів. Чого тільки варта купівля велопричепу в Україні. Ну і тут зразу питання до чого ж якась там Балатонка? Просто на Дунай ми так і не попали, не та риба зловилась ))))), далі підкатом….
Дитячий майданчик на якому постійно гуляємо вже був геть розвалений, і хоч щороку силами батьків його ще якось пробували тримати на плаву, та з кожним разом це було все складніше. Останнім батьківським кроком було завезення купи піску, яку діти розтягли за пару днів. Але ось виходимо погуляти і що ми бачимо, майданчик огороджений і вхід заборонений. А на майданчику лопатками бавляться дяді. Радості дітей немає меж, а батьки ледве стримують їх щоб ті не лізли допомагати дядям.
В кінці літа у Львові пройде чудовий велосипедний кінофестиваль, так сталось що я є одним з організаторів фесту, хоч і моєї роботи там мало. В програмі фестивалю заплановано дуже багато цікавих речей. Будуть і покази фільмів, і велопарад, і вечірка, і ще багато всього цікавого. Одним з принципів фесту є екологічність. Не буде друкуватись ніяких афішок і програмок, а електрика для показів буде генеруватись завдяки спеціальним установкам і людям що крутитимуть педалі. Самі ж установки поїдуть світами, щоб люди і в інших містах змогли подивитись вело кіно. Ще трохи під катом. (…)
Вело інфраструктура як кровоносна система виростає в тілі Львова ембірона. Що дня свіжі метри велодоріжок завойовують свій простір. Але хотів показати пару фоток однієї з них. Всі мабуть вже встигли помітити, що зараз триває ремонт на вул. Січових Стрільців. Але не всі знають як ж класно там має бути. (…)
Вчора в міській раді проводились громадські слухання стосовно підвищення тарифу на проїзд в маршрутках до 3 грн. Я як сумлінний громадянин вирішив відвідати їх і послухати. Якщо коротко то громадяни проти, перевізники наразі ніц не отримають. Але мова про інше. Трохи гуляв центром і спілкувався з людьми. На трамвайній зупинці “Площа ринок” встановлювали табло яке показує рух трамваїв. Якщо туристичними шнягами льві’ян вже не здивуєш, то ця атракція зібрала трохи зівак.
Черговий раз як були на селі, лазив з фотіком і спалахом по кущах і деревах в пошуках всілякої живності. Правда то ще було аж 20 квітня і живності було не так багато як хотілось би, та для пристрілу годиться. От зара тре йти лазити, бо там тих букашок море просто, але зараз немає шось часу. Взагалі надивишся отого макро всяких світових митців, і думаєш ото крутота, а потім спробуєш і собі таке зробити, вникаєш в тему, в матчасть, і крутота перетворюється в нудоту. Так фото круті в людей бувають, але там з а одним фото може бути стільки рутиної роботи що мимоволі хочеться думати що ну його нафік те макро. Але нафік чи не нафік покажу шо є. Під катом ше трохи фоток.
