Нещодавно в інтернетах надибав статейку де нібито досвідчений велокрадій дає поради як убеспечити свій велосипед від таких мудаків як він. Більшість тих тез я раджу своїм знайомим велосипедистам, і вирішив статтю перекласти дуже поверхнево і власними словами, водичку можна почитати в оригіналі. Ось оригінал, переклад під катом.
Якось на роботі виникла дурна ідея поїхати на тімбілдінг на Oktoberfest. Ну то так завжди буває, що чим дурніша ідея тим більша ймовірність реалізації ідеї. А чим складніше реалізувати тим більше хочеться подолати такий челендж. Ну чим не дурна ідея проїхати на авто через 5 країн, майже 3000 км на вихідних, щоб попити пива. Але ж то є октоберфест.
Кликнув мене Рома пофоткати старт веломарафону на 200 км. Ну я і погодився, тим більше зручно коли ти не водій, а фотограф, тебе везуть, а ти фотаєш, і не відволікаєшся. Людей було досить багато. Під катом багато фото, і маленьке відео. (…)
От не знаю чия то ілюстрація, і чого то я вставив її в цей пост, то і ви собі не думайте над цим. Я хочу ж розповісти трохи про одну штуку, про яку на мій превеликий подив знає не так вже й багато людей. Тобто в моєму робочому колі спілкування народ трохи знає, а от трохи далі то вже ні. Коли ти ше малий і дурний, і тобі старші постійно товчуть, що треба вчитись, щоб досягнути того що хочеш і т.д. то ти це слабо розумієш, і тут мабуть найбільша проблема, згадуючи себе, була мотивація для навчання. На той момент мотивація в мене була тільки одна. Навіть одна з половиною. Перша мотивація це “мені було цікаво”, і під цей розряд підпадало буквально чотири шкільних предмети математика(вся), фізика, інформатика і англійська мова. Часом під це могла попасти історія України і фізкультура. Все решта мені було тупо не цікаво і попадало під іншу півмотивацію, отримання поганої оцінки.
Така ситуація з навчанням була пов’язана з тим що наша система освіти здебільшого не зацікавлює учня вчитись, і вчителі часто роблять мінімум необхідний для забезпечення навчального процесу. З математикою якраз все було класно в плані вчителя, фізика також, інформатика була суто моя ініціатива, і здебільшого знання були на рівні вчительських, а місцями і глибші, ну а англійська чисто як допоміжний засіб для інформатики і перегляду англомовних мультфільмів по Cartoon network. По всім решта предметам я робив той мінімум необхідний для отримання трійки чи четвірки. До слова школу я закінчив з кількома трояками. І ні каплі з того не журюсь. Знав би як все повернеться то ще менше б старався. Власне цю концепцію я вже і вдосконалив в універі, тому там трійок в мене ще більше було. І знову ж таки не шкодую, бо це не завадило мені перевестись після четвертого курсу з платної на державну форму навчання. Але взагалі пост не про це, то я щось занадто вдався в сентименти. Пост про те,
Останім часом модно цікавитись та думати про місце де ти живеш. Якщо конкретніше то мова йде про міську інфраструктуру, про простір для міських мешканців. От і я такий модний теж про це думаю. Хоча насправді про ці речі я почав думати ще в 2009тому році коли активно взявся за роботу в Асоціації велосипедистів Львова. Але з того моменту сплинуло багато часу, я відвідав багато нових країн, а в тих країнах є міста. І так склалось що більшість тих міст мають дуже комфортний простір для життя людей. І перебуваючи там, думаєш як тут класно, а коли повертаєшся додому, то думаєш, ну хіба ж в нас не можна зробити так само класно? Ок, харош лірики, вйо до діла…
От і настав час. 4тий рік як ми автомобільні, фокусоводні. Час цей настав ще 1 квітня, але все ніяк руки не доходили. Що можу сказати на цей раз. Далі переконаний, що будучи сімейним мати автомобіль треба, але будучи раціональним варто розуміти що то лишні витрати, проте додаткова свобода. Але якщо робити правильний мікс, то витрати мінімізуються а свобода зростає. Цього року фокусік отримав в подарунок два велокріпдення. Я звісно міг би й обійтись і простим кріпленням типу “резинка”, але підозрюю що за кордоном могли б і домахатись до мене. (…)
За крайній місяць я вже тричі рвав ланцюг на своєму фіксі. І от крайній раз порвав минулого тижня, і не мав часу то відремонтувати. А сьогодні треба було мені трохи побігати містом повирішувати деякі питання. Всі точки в центрі, тому машиною чи ГТ їхати глупо. БІльше часу на паркування і чекання. Фікс поламаний, пішов пішки. Загалом ходив десь з годину, по пару хвилин в кожній точці, а решта просто ходіння. І чесно кажучи так мене це дратувало. На велосипеді я б ці питання вирішив за 20 хвилин. А пішки, годину. І от поки я йшов такий і думав але я лузер, ну чого я не зробив той ланц, і дивився на людішок навколо. Більшість нормальні здорові на вигляд люди, і всі ходять пішки. Ну блін ну то ж капєц як не оптимально. Чесне слово не розумію я того. Ну що заважає людям їздити на велосипеді по справам?
Я шарю, що часом хочеться прогулятись, послухати свої думки і т.д. Але ж не постійно. А постійно є одна задача, добратись з пункту А в пункт Б. І треба ту задачу вирішити оптимально. Ну то таке. Моє власне не сприйняття реальності крізь призму власного досвіду і специфіки характеру. Треба було ще в одну точку попасит, але я вирішив таки спочатку зайти додому і відремонтувати ланц. Хоч досвід і каже що то тимчасово, бо вже ланц своє відслужив, замовив собі новий, ще жовтіший))).
Взагалі кайфово в будній день мати вихідний :). А вихідний в мене частково пов’язаний з тим що треба побігати по всяких точках, а точки ці пов’язані з іншою подією, яка звісно в 100 раз важливіша за порваний ланцюг, і проблему людства у відсутності велосипедів.
В нашій хаті завівся ще один малюк. Малюк дуже маленький, але дуже файний.
Ну і відповідно, треба йому документ оформити, підгузників купити і т.д. Це таки прикольно відчувати повторно такий цікавий досвід, як мале дитя в хаті. Та й таке))).
з.і. А ще питання до читачів. Як ви ставитесь до підката, треба його чи ні?
Фото з wired.com
Отже в продовження попереднього посту пишу наступний, за мотивами найчастіших реплік людей, які негодують, коли їм роблять зауваження за паркування на тротуарі чи пішохідному переході. Водії кажуть “най спочатку паркінги зроблять”, “от збудують підземний паркінг тоді припаркуюсь”. Ще абсурдніше, коли цими репліками водії, або співчуваючі їм, коментують ситуацію, коли учасники Дайте пройти, чи ще хтось скидаються по 100-200 грн, для встановлення стовпчиків, на секундочку задумайтесь, на тротуарах, де автомобілі незаконно паркуються не даючи людям вільно пересуватись, тобто я би ще їх зрозумів якби стовпцями відбирали в автомобілістів шматки дороги, або парковок, але коли пішоходи проганяють автомобілі зі свого шматка тротуару шириною в півтори метри. Фраза “Замість стовпчиків ліпше б паркінги будували, і так нема де ставити машини, а тут ви ще“, “Хіба бездумним встановленням стовпців вирішиш проблему паркування?”. Тобто вони щиро обурюються що їх виганяють з місця, яке навіть близько не розраховане на них, і пропонують скидатись грошима, для будівництва паркінгу для них, щоб вони вирішили свою проблему паркування. Це при тому, що перед встановленням стовпців, все узгоджується з рай адміністрацією, а після встановлення передається райадміністрації на баланс. Тому запрошую підкат для подальших роздумів на цю тему. (…)
Останіми роками в нас модним стала течія громадських ініціатив. Якщо подивитись на сучасну розвинену і охайну Європу то в них це почалось кілька десятків років тому. В нас ж лише кілька років тому, а після майдану це набирає нових обертів. В цьому нічого дивного. Ви ж не чекаєте що вам в хаті зробить добре президент. То чом би вашу хату не розширити до меж вашого під’їзду/будинку/вулиці/міста. І старатись робити добре там де ми живемо. І тут накльовується чергова ініціатива від “Дайте пройти”.
Освітлений перехід. Таке робиться вперше у Львові, і це свого роду експеримент. Зробити з такого як на картинці зверху, щось подібне на картинку знизу. Вартість загального проекту 60 000 грн. Дві третини, себто 40 000 спонсорують ті хто встановлює такі речі, а 20 000 грн. пропонується зібрати громадою. Взагалі це поширена практика в Європі, коли якась організація робить щось для людей, наприклад майданчик відпочинковий, чи реставрацію будинку, і спонсорує це, то однією з умов є спонорство громадою, хоча б не великої частини. Це своєрідний тест, чи громаді це справді довподоби, і вони хочуть цього нововведення, і одночасно в громадян, які таки взяли участь в фандрайзінгу(модне слово яке означає “збір коштів”), виникне відчуття що це частково належить їм, і вони ставитимуться до цього проекту охайніше.
Так от, закликаю вас шановні читачі, долучитись до цього дійства, і відчути що ви наблизили трішечки наше місто до цивілізації. Вся інфа по проекту є відкритою і доступною на сайті Дайте пройти . Навіть є гугл дока де відкрита інфа по збору коштів. Якщо виникають якісь питання можна там же в коментах питати або на ФБ. Доречі зібрати лишилось лише 20%, тобто 4000 грн.
Вйо до покращення руїни вже сьогодні :)
Частенько знайомі водії автомобілів, знаючи мене як велоактивіста, люблять мені попритикати, що вчіть велосипедистів правилам їзди. Я спочатку дратувався, потім звик. І навіть про це вже трохи писав. Хоча чесно кажучи я незнаю автоактивістських течій які б якось активно працювали на те щоб люди не порушували правила дорожнього руху. Радше навпаки, навіть ДК наприклад, поприто що ДК роблять набагато більше хороших речей, частенько використовуючи неграмотність інспекторів, і діри в законодавстві відмазували водіїв від очевидних правопорушень. І багато водіїв так і сприймають ДК не як правозахисників, а як тих хто знає як відмазатись від штрафу. Та мене шось занесло. Одним словом, вот що зняли хлопці з magicstudio.com.ua, для mobility.lviv.ua.
